Ігор-фотограф втупився в очі відвідувача вимогливо-запитливим поглядом, ніби хотів його відговорити.
На якусь мить Ігор і справді, засумнівався. Та й ста доларів в нього з собою не було. Фотограф, зауваживши на обличчі відвідувача невпевненість, завмер. Завмер, очікуючи відповіді.
— Ні, — Ігор подивися на касету на своїй долоні, — мені потрібно… А скільки часу триватиме робота?
— Напевно, кілька днів. Треба перевірити, чи маю всі хімікати, та й вільний час знайти… Я — не вільний художник, в мене купа замовлень і проектів.
— Потрібна передоплата? — обережно поцікавився гість.
— Звісно, — підтвердив фотограф. — Ви залишаєте мені роботу і йдете собі. Оплачуєте замовлення, і я його виконую незалежно від того, прийдете ви за фотографіями, чи ні…
Ігор розуміючи кивнув.
— Добре, тоді я вам залишу, — він передав господареві студії касету. — А гроші… в мене з собою нема, але я… Я зателефоную приятелю. Може, позичу.
— Телефонуйте.
Ігор набрав на мобільнику номер Коляна.
— Слухай, ти мені на день-два сотню баксів позичиш? В мене вдома гроші є. Але зараз я в Києві, а гроші потрібні терміново.
— Нема проблем, заїжджай! — відповів Колян веселим, бадьорим голосом. — Можу і штуку позичити, якщо треба. Не соромся, проси!
— Ні, штуки не потрібно. Ти в банку?
— Угу. Коли будеш?
— За півгодини. Я тебе наберу, коли під’їду!
— За годину привезу гроші, — пообіцяв Ігор фотографу, ховаючи мобільник до кишені.
— Якщо мене не буде, віддасте дружині, — промовив фотограф.
Колян вийшов з банку танцюючою ходою.
— Що бажаєш: пива, кави, капучино? — спитав грайливо і широко розвів руки в сторони в двозначному шляховказівному жесті, наче щоб випити пива, слід іти туди, куди простягнулась його права рука, а каву-капучино — туди, куди показувала ліва.
— Ти сьогодні якийсь дивний, — обережно зауважив Ігор.
— «Я сєводня нє такой, как вчєра», — посміхнувся Колян і опустив руки. — Мені сьогодні п’ять штук баксів принесли! Ходімо!
Вони пішли в знайоме кафе, в п’яти хвилинах ходу від місця роботи Коляна. Замовили два еспресо і сіли за столик у кутку.
— Тримай, — Колян демонстративно витягнув з кишені пачку стодоларових купюр і, діставши одну, простягнув її другові. — Чи, може, дві?
Ігор сховав купюру до кишені.
— Вистачить однієї. Мені треба за проявку плівки заплатити…
— Що ж це за плівка така? Сто баксів за проявку! А за друк — двісті?
— За проявку і друк разом. Пам’ятаєш, я тобі про Очаків п’ятдесят сьомого року розповідав, а ти не вірив? Так ось, плівка звідти. Я тобі потім фотографії покажу!
— Що ж там на фото? Ти ручкаєшся з Хрущовим? То це можна і в фотошопі зробити!
Ігор махнув рукою.
— Ти не ображайся, — посміхнувся Колян. — Є одна погана новина: планують заборонити суміші для паління…
Ігор насупився. Помітивши це, Колян стримав себе від подальших жартів.
— Знаєш, ти теж можеш мені не повірити, але я збагачуюся день у день, і маю в кишені докази! — промовив він і знову виклав на стіл пачку стодоларових купюр.
— Це від дружини бізнесмена, якого ти хакернув? За незабутню ніч?! — уїдливо запитав Ігор.
Колян заперечливо похитав головою.
— Це від знайомого дружини бізнесмена, який попросив хакернути листування його партнера по бізнесу!
Ігор подивився на пачку доларів, потім озирнувся на всі боки, перевіряючи, чи не стежить хтось за ними в цей момент.
— Сховай, будь ласка! А то якось неспокійно…
— Ні, ти мені скажи: віриш мені?
— Бачу і вірю, — спокійно відповів Ігор. — Тільки тобі що до того?
— Мені це важливо для впевненості у собі. Це тільки аванс, коли все зроблю, стільки ж отримаю!
— Роботу в банку тепер кинеш? Там же копійки платять?
— Навіщо ж її кидати? Нехай буде, я там не втомлююся, та й комп’ютери в банку потужні… А в тебе настрій щось не дуже, я бачу, — Колян нахилився до приятеля, зазираючи в обличчя.
— Нормальний настрій, — Ігор спробував посміхнутися. — Просто не люблю дивитися на долари в пачках. Напевно, відтоді, як ми продали квартиру в Києві…
— А-а-а, — розуміюче протягнув Колян. — Ностальгія по Києву! Нічого, розбагатієш, купиш собі іншу квартиру. А я ось тобі заздрю! За п’ять хвилин від дому — ліс, можна в будь-який час шашличок на природі організувати! Давай на днях зробимо? З мене — м’ясо, з тебе — дрова і пиво.