— Давай, — відразу погодився Ігор.
Вже попрощавшись з Коляном, Ігор подумав, що треба було їм таки випити по пиву. Може, і розмова тоді б вийшла інша.
З Подола на Прорізну Ігор добирався півгодини. Двері в фотостудію були зачинені, і Ігор натиснув на дзвінок. Відчинив Ігор-фотограф, проте зайти не запропонував.
— У мене замовники, я працюю, — сказав він, ховаючи сто доларів у нагрудну кишеню картатої сорочки з гострими комірцями. Верхні два гудзики були, як і перше, розстібнуті. — Залиште номер свого мобільника. Я зателефоную, коли зроблю!
Небо просвітліло і піднялося трохи вище. Під ногами блищав мокрий асфальт. Ігор зупинився перед входом у метро «Золоті Ворота». «Під'їхати до вокзалу чи пройтися пішки?» — подумав. І вирішив пройтися.
15
Перед сном Ігор поглянув на монітор мобілки, перевіряючи, чи не було пропущених дзвінків. Поїздкою в Київ він залишився задоволений. Та й взагалі, настрій під вечір став легковажно-радісним. Ніби час до сну готуватися, а втоми — як не було!
Годинник показує пів на десяту. У вітальні мама телевізор дивиться. На вулиці темно. Ігор приліг на ліжко.
«Подрімаю годинки дві, а потім Очаків провідаю, — подумав. — Може, Іван ще кілька касет нафотографував?»
Голова — на подушці, очі дивляться в стелю.
— А що, як попросити Іванка мене в місті сфотографувати?! — виникла несподівана думка і викликала посмішку на устах. — Що тоді Колян скаже? Повірить чи запише мене в аси фотошопу? Хоча він напевне знає, що в комп’ютерах я навіть не «чайник», а «праска»!
Кумедні вечірні думки наближають сон. Ось Ігор і задрімав, не помітивши, як це сталося. А коли прокинувся від якогось внутрішнього неспокою, годинник показував пів на першу. В будинку і всюди стояла тиша.
Ігор встав, одягнув міліцейську форму. Пройшов навшпиньках в кухню, де випив чарку коньяку.
Із присмаком коньяку на язиці вийшов з дому і тихенько зачинив за собою двері. Хоч намагався йти тихо, закаблуки чобіт стукали по бруківці.
Скільки часу в нього зазвичай забирала дорога до зелених воріт Очаківського винзаводу? Хвилин двадцять? Півгодини?
Ігор вдивлявся вперед очима, звиклими до темряви. Нарешті з’явилися знайомі вогники. Наблизились зелені ворота. Ігор зупинився біля під’їзного майданчика.
Навколо тиша, за ворітьми також тихо. Постоявши хвилин п’ять, Ігор пішов вже знайомою дорогою. Ноги самі привели його до будинку Івана Самохіна. За кухонним вікном горіла свічка. Ігор зрадів: хтось не спить і відчинить йому двері.
Не спав Іван. Він сидів за столом і читав «Довідник винороба», готувався до вступу в Миколаївський торгово-промисловий технікум. Побачивши у вікні знайомого «міліціонера», він не здивувався. Просто встав і вийшов у коридор, щоб впустити в дім пізнього гостя. Гість першим ділом стягнув з ніг чоботи і поставив їх під стінку.
— Щось ви сьогодні пізно, — зауважив ніби мимохідь хлопець.
Пройшли в кухню. Іван видер з перекидного календарика листок, зробив його закладкою в довіднику і закрив книжку. Дістав з-під столу сулію з вином. Налив дві склянки.
— Новини є? — запитав його Ігор.
— Угу, — кивнув хлопець. — Є записка від лікаря, але там медичною мовою написано все, я нічого не розібрав…
— А нові фото?
— Дві касети.
— Чисті касети ще маєш?
— Три плівки, — відповів Іван.
— Завтра… завтра будеш зі мною ходити і фотографувати.
— Вас? — здивувався хлопець. — А навіщо?
— Навіщо-навіщо? На пам’ять, — трохи різко відповів Ігор.
— Добре, — Іван здвигнув плечима, — що, з самого ранку?
— Так, з самого ранку. Ти ж на базар підеш?
— Угу.
— Ось з базару і почнеш! Все, я пішов спати, — Ігор встав, відчуваючи на плечах тягар довгого дня.
— А вина на ніч? — здивовано і трохи ображено запитав Іван, показуючи поглядом на дві повні по вінця склянки.
Ігор взяв склянку, підніс до рота. Знайомий кислуватий запах вдарив у ніздрі. Іван також підняв склянку, на його обличчі з’явилася обережна усмішка.
— За твій вступ! — прошепотів Ігор, киваючи на закритий «Довідник винороба».
— За це можна згодом випити, — тихо відповів Іван. — Давайте краще за мамине здоров’я!
— Давай, — погодився Ігор і відпив півсклянки.
Іван тим часом осушив склянку до дна і радісно вдихнув повні легені повітря.
Ігор з недопитим вином пройшов у кімнату. Там і допив склянку перед тим, як влягтися, не роздягаючись, на здуту пружинами шкіру старого дивану.