Згори почувся шурхіт, з навислої над ними скелі посипалися шматки сухої глини.
Ігор схопив Валю за руку, відскочив убік, вдивляючись вгору, де було темно, і все, що було між ними і небом, зливалося в свинцеву темряву.
— Там хтось є, — перелякано прошепотіла Валя.
Ігор заперечливо хитнув головою. Знову стало тихо, проте відчуття небезпеки залишилось. Ігор одягнув мокру майку, зверху гімнастерку. Застібнув гудзики. Підперезався, поправив кобуру. Хотів перекласти пачки грошей з сумки в кишені галіфе, але передумав — у кишенях досі було мокро. Натягнув сухі шкарпетки, а потім, сівши на пісок, — чоботи. І підвівся, вже готовий рушати в зворотню путь. Поруч стояла Валька, знову в сукні, знову хустинка на голові. Біла сумочка в руках і білі туфлі-лодочки на ніжках.
Зауваживши, що Ігор одягнувся, вона повела його до стежки. Вони ледве видерлися по слизькій розщелині на скелю. Далі стежка йшла вздовж скелі, у кущі. Раптом Валя вклякла.
— Там хтось стоїть, — прошепотіла.
Ігор визирнув з-за її спини і побачив у вузькому проході між кущами обриси двох постатей.
— Що, суко, з ментами шампанське п’єш? — пролунав нахабний, неприємний голос. — Давай, Санько, перевір їх долю! Випусти перо!
Ігор бачив, як один з них різко змахнув рукою, і в кількох сантиметрах від обличчя просвистів, сяйнувши зловісно-матовим блиском, ніж.
— Я буду стріляти! — крикнув Ігор, і йому стало соромно за страх у своєму голосі.
— І влучиш? Так? — єхидно поцікавилися з темряви.
Ігор витяг з кобури пістолет, глянув на нього. Йому раптом стало не просто страшно, а жахливо страшно. Він уявив собі, як ці двоє почують зараз, що пістолет дає осічку! Що вони тоді з ними зроблять? Ні, треба лякати, не натискаючи на курок! Для цього треба, щоб вони побачили пістолет!
Ігор витягнув руку з пістолетом вперед, обійшов Валю, став перед нею і зробив вигляд, що цілиться.
— Слухай, він пушку витягнув, — долетів до вух Ігора шепіт.
Ледь помітні обриси людей зникли. Двоє, що чатували на них, зробили крок назад.
— Чуєш, Валько! — заговорив знову перший голос. — Я до тебе вночі навідаюсь! Перевірю: ти з ментом спиш чи з рибалкою. Тоді й побалакаємо!
Ігор відчув, що Валю аж затрусило. Озирнувся.
— Ну ти, падло, ще одне слово, і я тебе закопаю! — вихопилось в Ігора із злістю. Він відчув, як страх залишає його.
— Менти так не говорять, — другий голос не підіймався вище шепоту. — Чуєш, Фімо?
— Чую, чую, — грубо сказав перший. — Дай-но я зара своє фартове перо витягну…
Валя обхопила Ігора ззаду руками. Вона тремтіла, і її тремтіння передавалося йому. Він знову відчув страх. Та й ті двоє, як здалося Ігореві, почали наближатися. Здавалось, що він вже бачить їх там, попереду. Тихо, безшумно, з нахиленими головами і плечима, вони ніби готувалися до стрибка.
— Стояти, суки! — загорлав Ігор і побачив, що його крик їх не зупинив.
Знову витягнув руку з пістолетом вперед, нахилив голову. Палець сам натиснув на курок, і вдарив постріл.
Один з двох захрипів і впав на стежку, другий зупинився над ним і завмер. Та за мить стрибнув у кущі, і з тріску, що віддалявся, було зрозуміло, що він дав драла.
Валя сіла навпочіпки і голосно заплакала. Ігор стояв над нею, не знаючи, що тепер робити. Його погляд зупинився на нерухомому тілі, що лежало на стежці.
— Вставай, ходімо, — він торкнувся Валиного плеча. — Ходімо, я проведу тебе додому.
— Вони мене знайдуть, — прошепотіла вона крізь сльози. — Нащо я з тобою пішла? Я ж просила: приходь без форми!
— Заспокойся, не бійся, — Ігор присів поряд з нею навпочіпки, почав гладити по ще мокрому волоссю, по плечах. — Не бійся! Щось придумаємо! Ти знаєш, хто це був?
— Фіма, — видихнула вона. — Фіма Чагін… Він кохання від мене хотів, а я відмовила… Сказала, що чоловіка кохаю… Що ж тепер? Що тепер буде?
— Не бійся! — голос Ігора став упевненішим. — Я обов’язково щось придумаю…
Він привів її додому. Далі хвіртки вона його не пустила. Біля свого будинку вона вже не плакала, тільки очі дивилися перелякано.
Ігор на прощання пригорнув її.
— Я забула тобі щось важливе сказати, — прошепотіла вона на вухо Ігореві.
— Що? — прошепотів він у відповідь.
— Ти вранці за бичків заплатив і забув їх на прилавку. Я тобі потім других дам, якщо чоловік наловить.
Він встиг поцілувати її в щоку швидше, ніж вона м’яко відсторонила його і квапливо увійшла у двір.