— О-о! — удавано здивувався. — Забракло! Доведеться нову відкривати.
Встав і вийшов з вітальні.
Ігор скористався з його відсутності і ще раз оглянув кімнату. Його погляд прикипів до саморобної дитячої іграшки — машинки, зробленої з розрізаних жерстяних консервних бляшанок. Машинка стояла в кутку, справа від буфету, наче її там забула якась дитина.
Фіма повернувся з новою вже відкритою півлітровкою в руці. Наповнив склянку Ігора, потім повернувся на свій бік столу, сів на стілець.
— Присідайте, шановний, — промовив, прискаливши око.
Ігор сів.
— Ну шо, за знайомство? — запитав Фіма.
— Давай спочатку поговоримо, — Ігор говорив спокійним доброзичливим голосом.
— Знов за Вальку?
— Так, — кивнув Ігор. — Ти її вбити погрожував… Вона тепер боїться…
— Я? Вбити? Та ти шо! — театрально сплеснув руками Фіма. — Може, це вирвалось звідси, — він вказав пальцем на свій рот. — Здуру. Могло таке бути… але я так… погарячкував!
— То як, ти її не чіпатимеш?
— Не чіпатиму? Нє, я такого не говорив! Чіпати суку буду!
— Слухай, ти мене тут бачиш востаннє. Обіцяю, — знову заговорив Ігор, намагаючись, щоб голос лунав твердо, проте не вороже. — Пообіцяй, що ти її не чіпатимеш, а я пообіцяю, що більше тут не з’явлюся. По руках?
Фіма замислився. На його обличчі застигла здивована усмішка.
— Нє, я шось не розумію, — по паузі похитав він головою. — Треба випити! Давай! — він підніс свою склянку. — За знайомство!
Вони випили одночасно. Фіма одним ковтком, Ігор — трьома. В роті Ігора спалахнула пожежа, яка мала страшенно бридкий смак.
— Закуси, — Фіма вказав на хліб. — А ти думав, шо я казьонкою пригощатиму?!
Ігор зажував самогон хлібом, потім закусив квашеним огірком. Пожежу загасив, але бридкий смак на язиці лишився.
— Шо я ще буду мати за те, що Вальку не чіпатиму? — Фіма поклав руки на стіл і нахилився вперед, спершись на складені руки гострим підборіддям.
— Ще? — перепитав Ігор. — Грошей можу дати.
— Скільки?
Ігор швидко прикинув, скільки соток в нього зараз лежить у кишенях.
— Десять тисяч!
Фіма шарпнувся від несподіванки.
— На понт береш? — запитав вороже.
Ігор мовчки витягнув з лівої кишені банківську пачку грошей. Поклав на стіл.
— О-па! — здивовано вигукнув Фіма. Він встав, підійшов до Ігора, схилився над пачкою, уважно її оглянув, мало не обнюхав, проте до рук не взяв. Після цього підніс пляшку і вилив весь самогон в склянку Ігора. — Знову закінчилася! — усміхнувся. — Треба нову!
Вийшов, за мить повернувся з повною. Налив у свою склянку, сів на стілець.
— Схоже, ми з тобою домовимося, — сказав і вишкірився, виставивши нерівні передні зуби. — П’ємо!
Вони випили ще по склянці. Вогонь, що спалахнув у горлі Ігора, цього разу дійшов до ніг. Ігореві стало тепліше, і він перестав відчувати вологість свого одягу.
— Добре, — закусивши хлібом самогонку, сказав Фіма. — Даю чесне злодійське слово, що не чіпатиму цю суку! Задоволений?
Ігор кивнув. Його затуманений через випите погляд знову впав на машинку, скручену з жерстянок.
— Своєму пацану зробив? — вказав рукою в куток, де стояла іграшка.
Фіма прослідкував за рухом гостя. Губи розійшлися в черговій дивній посмішці.
— Угу, — притакнув він. — Тільки не свому, я не маю своїх пацанят…
— А цього пацана, часом, не Стьопкою кличуть?
Посмішка миттєво злетіла з обличчя Фіми. Він знову шарпнувся, ніби його вдарило струмом.
— Ти ж не мент, шо ти мені питання ставиш?
Фіма виліз з-за столу, його рука схопила пляшку, проте відразу відпустила, поставила на місце.
Він знову сів на стілець.
— Шось я зденервований сьодні, панімаєш? — миролюбно сказав він. — День такий! Сусідського пацана Санька вбито дідько зна за що… Суку цю Вальку я з ментом на березі засік… Ой, пардон… Це я так…
Голос Фіми знов забринів погрозою. Ігор її чув, та водночас нервово дослухався до свого тіла, яке, здавалося, відмовлялося його слухатися. Руки затерпли, ноги заніміли. Пальців на ногах він не відчував, а в животі виникло неприємне тепло, і майже одразу сильно запекло. Ця печія підіймалася вгору, до рота. Ігор почав жадібно хапати ротом повітря і шукати поглядом воду. Захотілося випити води, звичайної води.