Після лікаря знову прийшов слідчий, приніс лезо. Коли міліціонер пішов, Ігор розреготався.
— Що з тобою? — в кімнату зазирнула Олена Андріївна.
— Та раптом відчув себе начальником, — пояснив син. — Всі мене відвідують, щось приносять, перев’язки роблять! Просто цирк!
— На похорон ще більше народу прийшло б, — саркастично зауважила мати. — От бачиш, з твоїм способом життя ти вже на ніж напоровся!
— З яким способом життя? — образився Ігор. — Я що п’ю, краду, на голці сиджу?
Мати махнула рукою, не бажаючи продовжувати цю розмову.
У дверях з’явився Степан зі сумкою.
— О-о! — весело проказав Ігор. — Ще один відвідувач!
— Та я ненадовго, — трохи скуто пояснив садівник. — Ти ж без діла сидиш, а це важко і шкідливо. І нудно. Ось, почитати тобі приніс!
— Дюма «Три мушкетери»? — ущипливо поцікавився Ігор.
Степан з серйозним виразом обличчя витягнув з пакета великоформатну книгу, яка видалася Ігореві знайомою.
— Це та, що мій батько писав. З Очакова. Почерк в нього чіткий, розбереш, — садівник простягнув книгу Ігореві. — Почитай! Може, порозумнішаєш!
Рипнули двері в кімнату. Напевно, мати стояла з другого боку, дослухаючись. Потім пішла.
— Маю до тебе кілька запитань, — Степан знизив голос до шепоту. — Перше: в обоймі пістолета стало менше на один патрон. І дуло порохом смердить…
Погляд його примружених очей пропік Ігора.
— Я в лісі, на пікніку, стріляв… По пляшках…
— По одній пляшці? Бракує ж лише одного патрона? — голос садівника і не намагався приховати насмішку. Степан розумів, що його дурять.
— Так, по одній…
Садівник узяв з тумбочки принесене міліціонером зламане лезо ножа. Покрутив його задумливо в руках.
— Вирішив сам з цим ділом розібратися? Допомога не потрібна? — спитав спокійно.
— Не потрібна, я сам.
Степан, затиснувши в руці лезо, зробив кілька різких рухів, спостерігаючи, як лезо розтинає повітря. Потім підніс його ближче до очей.
— Бачиш, міліметри два залишили, не допиляли. Ризиковано! Треба бути надто самовпевненим, щоб такі фокуси витворяти! Треба знати точну силу свого удару!
— Що ж тут ризикованого?
— Якщо при ударі ніж наштовхнеться на ребро, ручка відломиться, і той, хто б’є ножем, поріже руку об лезо… А воно, глянь, яке гостре! — він злегка провів по лезу пальцем.
— Отже, той, хто бив, знав, що не наштовхнеться на ребро, — констатував Ігор.
— Знав, — погодився Степан. — А якщо знав, то вдарив тебе, коли ти вже на землі лежав! За їхніми правилами, якщо тебе ножем, то й ти маєш у відповідь ножем бити. А не пістолетом! — Степан уважно дивився в очі хлопця.
— За чиїми правилами? — перепитав Ігор.
— За злодійськими…
Ігор замислився, згадуючи останню ніч в Очакові.
— Ви так багато про їх правила знаєте… — проговорив з повагою у голосі, — а що означає «чесне слово злодія»?
Степан гмукнув.
— Ну, — він провів долонею по своєму голеному підборіддю. — Це надійніше від «чесного піонерського», але тільки між злодіями.
— Тобто, якщо злодій дав «чесне злодійське» не злодію, то додержати свого слова не зобов’язаний?
— Злодій не злодію «чесне злодійське» не дасть, — серйозно проголосив Степан. — Це проти правил.
— Цікаво, — протягнув Ігор. — А ви знаєте, як правильно ножем бити?
— Знаю, — признався Степан.
— Покажете?
— Коли оклигаєш, тоді й покажу! Ну, відпочивай, підранок! — приязно посміхнувся садівник і, помахавши рукою на прощання, вийшов.
24
За вікном вже третій день падав дощ. «Книга про їжу», яку підсунув Ігореві Степан, спочатку збила з пантелику, потім розсмішила. Поряд із старовинними кулінарними рецептами, більш подібними на рецепти з народної медицини, круглим учнівським почерком були записані багатозначні роздуми про залежність долі народу від тієї їжі, яку він споживає. Деякі думки були гідні уваги, деякі, навпаки, видавалися маячнею божевільного. Одна сторінка була розкреслена олівцем на графи. Зверху, над записаним у стовпчик списком продуктів, стояли їх визначення: «ворожі», «реакційні», «шкідливі», «близькі», «природні», «лікувальні». Серед «ворожих» Ігор зауважив ковбасні вироби, макарони, морепродукти, рис, цитруси, китове м’ясо і жир. Шкідливими автор рукопису вважав кислі фрукти, оцет, оселедець і сушену рибу, халву і шоколад. В розряді «природних» опинилися гречка, перловка, пшоно, кукурудза, горох, чечевиця, бринза.