— Залишу, — пообіцяв Ігор.
Приніс з кухні другу пляшку коньяку і дві пляшки полинової настоянки.
— Вистачить? — запитав.
— Вистачить, — сказав Колян. — Тут якраз на три рази випити і три рази поспати…
Ігор мовчки переодягнувся в міліцейську форму. Підперезався ременем з кобурою, натягнув чоботи. Одягнув кашкет. Зверху накинув куртку-вітрівку.
Колян зачаровано спостерігав перевтілення Ігора, вигляд мав спантеличений. Спостерігав і мовчав.
— Ну все, бувай, — Ігор кинув прощальний погляд на Коляна і вийшов з кімнати.
На вулиці дув вітер. Не надто сильний, але холодний. Дув назустріч, в обличчя, ніби з минулого, в яке зараз поспішав Ігор.
Темрява густішала. Будинки і паркани обабіч дороги відступили за межу видимості. Спереду заблимав далекий вогник. Почав накрапати дощик. Ігор машинально спробував натягнути на голову капюшон куртки. Кашкет заважав. Він зняв його і поніс у руці.
Ноги привели його до майданчика перед ворітьми винзаводу. Дощ перестав, залишивши після себе в повітрі вогку в’язкість.
З-за прочинених воріт визирнув, а потім вийшов Іванко. На плечі — міх з вином.
— Привіт, — озвався Ігор.
Іван зупинився, насторожено озирнувся на всі боки. Ігор вийшов на освітлену частину майданчика.
— Це я, — сказав.
— Та я впізнав ваш голос, — тихо сказав хлопець. — Щось давно вас не було… А тут такі справи…
Вони звернули на дорогу, що вела до Іванкового будинку.
— Які справи? — спитав на ходу Ігор.
— Валькиного чоловіка підрізали…
— Він у лікарні?
— На цвинтарі… Її тепер на базарі нема. Траурну хустку з голови не знімає, сидить вдома і плаче…
Ігор важко зітхнув.
— Знайшли того, хто підрізав? — запитав похмуро.
— Нє-а, — Іванко хитнув головою, зупинився, поправив на плечі міх з вином. — Його ножем так вдарили, що ручка зламалася, а лезо між ребрами залишилося…
Далі до самого будинку Іванка йшли мовчки. В будинку сіли на кухні… Іван налив собі й Ігореві вина. Посміхнувся якимось своїм думкам.
— А мій фотознімок у газету взяли, — похвалився.
— В яку газету? — байдуже запитав Ігор.
— В нашу, «Очаківець», — Іван сьорбнув вина. — Сказали, заплатять карбованець і двадцять копійок. Подобається мені ця справа — фотографувати! Я й книжку спеціальну вже прочитав: «Для фотографа-початківця».
— Так, — Ігор також ковтнув вина. — Ти добре знимкуєш…
— Я хочу сам проявляти знімки і друкувати, але треба ванночки купити. І фотозбільшувач зі штативом.
Ігор витягнув із кишені галіфе кілька соток. Поклав на стіл і підсунув до Івана.
— Тримай! Купиш, що треба!
— Ох, спасибі! Ви… навіть не знаю, як сказати, — хлопець знітився від почуття вдячності, що переповнювало його.
— Не треба нічого говорити, — байдуже промовив Ігор.
— Що це за куртка на вас? Це модно?
— Це вітрівка. Хочеш — подарую.
— Правда?
Ігор зняв вітрівку і передав Іванові.
— Ложки-виделки у вас там? — Ігор вказав поглядом на тумбочку в кутку кухні.
— Угу.
Ігор встав, висунув верхню шухляду. Погляд зупинився на кухонному ножі з міцною дерев’яною ручкою. Взяв ніж і спитав Івана:
— В тебе тонкий надфіль є?
— Різні є.
— Принеси.
Хлопець вийшов з кухні. Повернувся з дерев’яною скринькою. Поклав її на стіл, відкрив.
— Ось, — витяг шматок дерматину з кишеньками, з яких стирчали напилки та надфілі.
Іван з цікавістю спостерігав за гостем. Його погляд почав дратувати Ігора. Він запхав кухонний ніж в одну із кишеньок дерматину і згорнув набір у рулон.
— Знаєш, наступного разу замість мене інший… міліціонер прийде. Микола. Допоможеш йому, місто покажеш, поясниш все.
— А ви? — засмутився Іван. — Я вже до вас звик…
— Відвикай, — холодно промовив Ігор. — Я… я йду зі служби… звільняюся з міліції…
— Бо небезпечно?
— Так.
Ігор не мав бажання продовжувати цю розмову. Він допив вино і пішов у кімнату зі старим диваном. Там увімкнув світло, сів на стілець, витягнув ніж і надфіль, почав підпилювати лезо ножа в місці стику з дерев’яною накладкою на ручці.
Сталь піддавалася важко. В Ігора вже й рука занила, а надріз заглибився в лезо лише на пару міліметрів. Ігор перепочив, опустивши ніж на коліна. Поворушив пальцями, розганяючи кров. Знову взявся за надфіль. У результаті, здавалося, неймовірних зусиль лезо надпилялося ще на міліметр-півтора, після цього вже затерпли пальці, що стискали надфіль. Під час перепочинку Ігор уважно оглянув набір інструментів, що лежали в кишеньках дерматину. Вибрав надфіль з гострішим краєм. Робота пішла швидше.