– Иванушка, ты тот, кого я искала. Я как раз тупого козла оплодотворителя искала для себя. Чистый примитив, амёбу, которая только и думает о размножении. Кобелька с прямой извилиной. Гомо-кобелиус! Самое главное, чтобы ты был хороший бык…ой, козёл-осеменитель!
Сага про козлів
або повість про справжнього чоловіка
1
- Так!
-Точно?
- Так!!
-Точно?
- Так!!!
- Бог війни, кажеш? Згоден, це - тема.- Захарич покрякуючи, дістає пачку сигарет і виймає одну.
- Життя занадто складне, щоб говорити про справжнього чоловіка, не згадавши про жінку.
Я вставив ключ у замок. Відчинив двері й відразу ж отримав докірливе - мяу!
Я вже знаю її інтонації. Моя киця Буська, гарненьке крихітне створіннячко котячого племені, вже крутилася в очікуванні біля дверей. Точніше, її «мяу» лунало ще До. До відкриття дверей. Обурливо, коли якесь миршаве киценя роздратовано шмаляє в тебе на кшталт - з'явився! Де шлявся? Хто мене годувати буде?! А гладити?!
Все це міститься в трьох буквах із певною інтонацією, хвіст задертий і вгорі закінчується рибальським гачком.
Мя-у!
Звісно, я маю роздягнутися, помити руки, сісти у коридорі на стілець, закинути ногу за голову, заспівати мантри, скласти пальці в мудрі, плюнути в стелю, і отримати плювок звідти точнісінько назад. Поспілкуватися з Всесвітнім Розумом, зробити висновки і здолати шлях до вершини досконалості.
Ні, перше, що я роблю, видершись на табурет, гладжу її. Кажу мільйон лагідних слів. Вона, отримавши своє, задоволено витягне у всю довжину своє тільце вздовж одного з кутів коридору і, розчепіривши пазуристу кисть, грайливо зішкрябає черговий шматочок моїх улюблених шпалер.
Хто відвідував мою оселю, бачив «гірлянди» її мистецтва, що прикрашають цей закуток. Потім, багато разів приголублена по голові та спинці, вона зігнеться підковою, охоплюючи кут стикання коридору і кухні. Котячий жест - запрошення до походу в кухню, де є табурет. Саме той, що стоїть перед столом, саме той, під яким вона сідає, охайненько склавши лапки, і вимогливо дивиться на мене. Бачиш, я чекаю. Чекаю від тебе смачненької їжі. Кішка - не жінка, але щось на зразок випробувального полігону перед майбутньою жінкою в житті чоловіка. Навіть у фільмах, що частенько у вигаданих сюжетах передають реальне життя, у затятих холостяків є кішки. Навіть, якщо мужик - мент, він живе поруч із кішкою або собакою. Людина не може існувати одна. Точніше може, але це прямий шлях до деградації або прояву... письменницького таланту.
Наприклад Чернишевський і маркіз де Сад. До речі обидва «з’їхали з глузду». Творці... «Стратегія створення нового суспільства». Революціонери хренові. Так, на чому ми зупинилися? На моїй кішці. Кішці, яка формує із чоловіка-нехлюя відповідальну істоту. Натхненне створення і результат творіння. До речі, мати повторення, що відбувається в будинку з невеликими нюансами. Ми дресируємо кішку, а вона у свою чергу нас теж, щоб їй було зручно з нами жити. Однак сьогодні все пішло не так. Я жбурнув принесений пакетик вкрай роздратовано, тому вона не наважилася сунути свого носика, «а що там смачненького ти мені приніс?», а відскочила від нього. Потім, здерши з плеча куртку, не повісив її на вішалку, а запустив у остовпілу від подиву кішку. Та з вереском чкурнула з-під накинутої на неї «ганчірки». Потім, не роззуваючись, я пройшов коридором прямо на кухню. Взяв пачку цигарок, запальничку, і вийшов на балкон.
Запалив.
Внизу розкинулася школа. Біля школи юрмилися школярі. Я затягнувся раз, вдруге, втретє... Однак, тільки після третьої затяжки я усвідомив. Усвідомив, що почалося найстрашніше. Найстрашніше в житті жителя на планеті Земля.