Вона згадала батька Джун, молодого Джоліона, що кинув родину заради тієї чужинки. Ой, який то був болючий удар для його батька і для всіх них. На нього змалку покладали такі великі надії! Болючий удар, хоча справа не дійшла до публічного скандалу: на щастя, дружина Джо не вимагала розлучення. Давно це діялось! А коли шість років тому мати Джун померла, Джо одружився з тією жінкою, і тепер у них, вона чула, двоє дітей. Проте він позбувся права прийти на заручини, украв у неї повноту родинних гордощів, забрав утіху, що вона відчувала колись, бачачи й цілуючи його, пишаючись ним, своїм юним небожем, який подавав такі надії! Від тієї згадки боляче занила давня рана в її пам'ятливому старому серці! Очі їй зволожились. Вона потайки витерла їх тоненькою батистовою хусточкою.
— Ну як, тітонько Енн?— мовив хтось позаду.
То був Сомс Форсайт: чисто виголений, вузькоплечий, з вузьким лицем і вузькою талією, він проте всім своїм виглядом нагадував щось кругле, потайне, скоса поглядаючи на тітоньку Енн, наче силкувався роздивитися її поверх власного носа.
— Що ви скажете про ці заручини?— спитав він.
Тітонька Енн дивилася на нього з гордістю: Сомс — найстарший з її небожів, відколи молодий Джоліон кинув рідне гніздо — став тепер її улюбленцем; вона вбачала в ньому вірного охоронця духа родини, опікуватись якою їй самій лишилося вже зовсім недовго.
— Для нього це дуже вдала партія,— відказала вона.— З лиця він хлопець гарний, проте я сумніваюся, чи він пара нашій любій Джун.
Сомс помацав край позолоченого канделябра.
— Вона його приручить,— сказав він, тайкома послинивши пальця і потерши вузлуваті виступи на канделябрі.— Справжній старовинний лак; тепер такого не зроблять. На аукціоні Джобсона за нього можна було б узяти добрі гроші.— Він промовив це з насолодою, ніби гадаючи, що його слова підбадьорять стару тітку. Нечасто Сомс розмовляв таким довірливим тоном.—Я б і сам від нього не відмовився,— додав він.— Старовинний лак своєї ціни ніколи не втратить.
— Ти так добре знаєшся на цьому,— сказала тітонька Енн.— А як здоров'я Айріні?
Сомсова усмішка згасла.
— Непогано,— відказав він.— Скаржиться на безсоння, хоча спить набагато міцніше за мене.— І Сомс подивився на дружину, що розмовляла з Босіні біля дверей.
Тітонька Енн зітхнула й сказала:
— Може, хай би вона не так часто зустрічалася з Джун. Наша Джун має таку різку вдачу.
Сомс почервонів; коли він червонів, рум'янець ураз перебігав з його пласких щік на перенісся і залишався там, ніби печать тривожних дум.
— Не знаю, що вона знайшла в тій вертихвістці,— запально мовив він, але, помітивши, що вони вже не самі, відвернувся і знову почав роздивлятися канделябр.
— Кажуть, Джоліон купив іще один будинок,— пролунав поряд голос його батька.— Мабуть, у нього повно грошей — стільки, що не знає, куди їх подіти І Кажуть, на Монпельє-сквер, біля Сомса. Ніхто мені ані слова — Айріні ніколи мені нічого не розказує!
— Чудове місце, від мене ходу менше як дві хвилини,— почувся голос Свізіна.— А мені їхати до клубу вісім хвилин.
Місце, де стоїть будинок, мало величезну вагу для Форсайтів. Та й не дивно: адже дім став для них утіленням їхнього життєвого успіху.
Їхній батько, що походив з селянської родини, прийшов до Лондона із Дорсетшіру на початку сторіччя.
Пишний Доссет Форсайт, як прозвали його близькі друзі, був муляр і зрештою спромігся стати будівельником-підрядчиком. Уже в похилому віці оселився він у Лондоні, де будував до самої смерті і спочив на Гайгейтському кладовищі. Своїм десятьом дітям він залишив у спадок більш як тридцять тисяч фунтів. Старий Джоліон, згадуючи про нього — дуже рідко,— казав: «Завзятий був чоловік, твердої вдачі, але йому бракувало витонченості». Друге покоління Форсайтів відчувало, що таким батьком не варто хвалитись. Єдиною аристократичною рисою, яку вони відшукали в його вдачі, було те, що він полюбляв мадеру.
Тітонька Гестер, авторитет з питань родинної історії, розповідала про нього так:
— Не пригадую, щоб він займався яким-небудь ділом принаймні за моєї пам'яті. Він, серденько, був... е-е... домовласник. Волосся в нього було приблизно таке, як у твого дядька Свізіна; досить кремезний. Чи високий? Ні-і, не дуже високий. На зріст він був п'ять футів і п'ять дюймів, обличчя поцятковане плямами. Рум'яний. Пригадую, він пив мадеру. Та краще розпитай у тітоньки Енн. Хто був його батько? Він... е-е... мав земельні угіддя десь у Дорсетшірі біля моря.