Мовчанку порушила місіс Джеймс.
— Чи ви коли бачили таке чудернацьке зборище?— озвалася вона.
Сомс кивнув, зиркнувши на неї з-під напівопущених повік, і помітив, що Айріні глянула на нього своїм непроникним поглядом. Цілком можливо, що всі Форсайти, приналежні до тієї чи іншої парості родини, зробили це зауваження, вертаючися з прийому у старого Джоліона.
Четвертий і п'ятий брати, Ніколас та Роджер, вийшли разом із останніми гостями. Вони рушили уздовж Гайд-парку, прямуючи до станції метро на Пред-стріт. Як і всі Форсайти поважного віку, брати мали власні екіпажі і без конечної потреби ніколи не брали візника
День був погожий, дерева в парку пишалися розкішним червневим листям, але брати, очевидно, не помічали тих див природи, які, проте, самі собою надавали приємності їхній прогулянці й розмові.
— Атож,— казав Роджер,— вона вродлива, Сомсова дружина. Я чув, вони між собою не мирять.
Цей брат мав високе чоло й вирізнявся серед інших Форсайтів найсвіжішим кольором обличчя. Його світло-сірі очі мимохідь озирали фасади; час від часу він піднімав парасольку і, за його висловом, «знімав мірку», тобто визначав висоту будинків.
— Вона була без грошей,— відповів Ніколас.
Сам він узяв за жінкою чималі гроші, які спромігся використати з великою для себе вигодою: він одружився ще в ті золоті часи, коли ще не існувало закону про майно заміжніх жінок.
— Хто був її батько?
— Його прізвище Герон; кажуть, професор.
Роджер похитав головою.
— Які тут можуть бути гроші,— зауважив він.
— Кажуть, її дід по матері торгував цементом.
Обличчя Роджера проясніло.
— Але він збанкрутував,— провадив Ніколас.
— Он як!— сказав Роджер.— Сомс іще хильне з нею лиха. От побачиш, хильне: вона скидається на чужоземку.
Ніколас облизав губи.
— Гарна жінка,— мовив він і махнув рукою підмітальникові, щоб той відступився з дороги.
— Як вона йому така дісталася?— спитав Роджер.— Її туалети, напевно, коштують йому чимало.
— Енн казала мені,— відповів Ніколас,— що Сомс через неї мало не втратив розуму. Вона йому п'ять разів відмовляла. Я бачу, Джеймс стурбований тим, що у них робиться.
— Он як!— знову сказав Роджер.— Шкода мені Джеймса: він і так уже добряче наморочився з Дарті.
Щоки його від ходи стали ще рум'яніші, свою парасольку він піднімав усе частіше. Ніколас теж розчервонівся.
— Занадто бліда, як на мій смак,— мовив він,— але фігура в неї пречудова.
Роджер промовчав.
— Я вважаю, зовнішність у неї аристократична,— сказав він зрештою: то була найвища оцінка в словнику Форсайтів.— Цей молодий Босіні ніколи не вийде в люди. У Беркіта кажуть, він артистична натура — один з тих, що заповзялися вдосконалити англійську архітектуру. Які тут можуть бути гроші. Хотів би я почути, що скаже з цього приводу Тімоті.
Вони зайшли в станцію.
— Яким ти поїдеш класом? Я їжджу другим.
— Я не визнаю другого,— сказав Ніколас.— Там можна набратися чого завгодно.
Він узяв квиток першого класу до Нотінг-Гіл-гейт; Роджер — другого до Саут-Кенсінгтона. За хвилину прибув поїзд, і брати розлучилися, зайшовши у різні вагони. Кожен з них образився на другого за те, що той не зрікся своєї звички, щоб трохи довше побути в його товаристві. Роджер подумав: «Нік який був упертий, такий і лишився!» А Ніколас сказав подумки: «З Роджером ніколи не можна домовитись».
Форсайти не відзначалися сентиментальністю. Хіба у них був час вдаватись у сентименти, живучи в Лондоні, великому місті, яке вони завоювали і з яким злилися?
II. СТАРИЙ ДЖОЛІОН ІДЕ В ОПЕРУ
Наступного дня о п'ятій годині старий Джоліон сидів на самоті, посмоктуючи сигару; на столику поряд стояла чашка чаю. Він був утомлений і, не докуривши сигари, задрімав. На волосся йому сіла муха, він важко дихав у сонній тиші, його верхня губа під сивими вусами ритмічно відкопилювалася. Сигара випала з помережаної венами зморшкуватої руки і догоріла в порожньому каміні.
У невеликому похмурому кабінеті з кольоровими шибками, щоб не зазирали знадвору, було тісно від різьблених меблів червоного дерева, оббитих темно-зеленим оксамитом,— про цей гарнітур старий Джоліон казав: «Не здивуюся, якщо коли-небудь він коштуватиме великі гроші».
Приємно було думати, що згодом він міг би продати свої речі дорожче, аніж їх придбав.