Тітонька Джулі на мить перелякано змовкла, і Сомс почув кілька слів Айріні — щось схоже на «Хто йде сюди, покинь усі надії!»
Але тим часом Свізін доїв свою шинку.
— Де ви купуєте гриби?— звернувся він до Айріні тоном придворного.— Раджу вам купувати у Снайлібоба, у нього вони свіжі. А дрібним крамарям байдуже чим торгувати!
Айріні повернулася йому відповісти, і Сомс побачив, що Босіні стежить за нею, усміхаючися сам до себе. Дивна у того хлопця усмішка. Майже простодушна, як у потішеної дитини. А прізвисько Пірат, що його Джордж придумав,— не дуже вдале. І, дивлячись, як Босіні повернувся до Джун, Сомс і собі посміхнувся, але іронічно: він не полюбляв Джун, а вигляд у неї був не вельми вдоволений.
Та й не дивно — вона щойно мала ось яку розмову з Джеймсом:
— Вертаючись додому, дядечку Джеймсе, я побувала біля річки і бачила чудове місце для будинку.
Джеймс, котрий полюбляв їсти поволі й смакуючи, перестав жувати.
— Га?— спитав він.— А де саме?
— Біля Пенгборна.
Джеймс поклав у рот кусень шинки, а Джун тим часом чекала.
— А ти знаєш, чи та земля продається?— зрештою запитав він.— Чи знаєш, скільки коштує та земля?
— Знаю,— відповіла Джун.— Я про все довідалась.
Її маленьке рішуче обличчя під короною мідяно-червоних кіс запалало підозрілою наполегливістю.
Джеймс уп'явся в неї інквізиторським поглядом.
— Що? Невже ти думаєш купувати землю?— вигукнув він, упустивши виделку.
Його зацікавлення підбадьорило Джун. Вона вже давно плекала задум, який дав би нагоду дядькам збагатити і себе, й Босіні, будуючи літні заміські будинки.
— Та ні,— відказала вона.— Я подумала: в такому чудовому місці треба збудувати дім... вам чи ще комусь.
Джеймс глянув на неї скоса і поклав у рот іще один кусень шинки.
— Земля там, певно, дуже дорога,— зауважив він.
Те, що Джун вважала за палке зацікавлення, насправді виявилося звичайнісіньким збудженням, що охоплює кожного Форсайта, який боїться, щоб ласий шмат не попав у чужі руки. Проте вона не склала зброї і зробила нову спробу:
— Вам треба оселитися за містом, дядечку Джеймсе. Якби я мала багато грошей, то виїхала б з Лондона сьогодні ж.
Джеймс був уражений до глибини свого довготелесого сухорлявого тіла: він і гадки не мав, що його племінниця дотримується таких категоричних поглядів.
— Чому ви не оселитеся за містом?— повторила Джун.— Це ж дуже для вас корисно!
— Чому?— схвильовано почав Джеймс.— Доведеться купувати землю... Яка мені користь із того, що я купуватиму землю і споруджуватиму будинки? Я не матиму чотирьох процентів за свої гроші.
— Ну то й що? Зате матимете вдосталь свіжого повітря.
— Свіже повітря!— вигукнув Джеймс.— Навіщо мені свіже повітря?..
— Я гадала, що всі люблять дихати свіжим повітрям,— зневажливо мовила Джун.
Джеймс старанно витер серветкою рота.
— Ти не знаєш вартості грошей,— сказав він, одвертаючи очі.
— Не знаю! І сподіваюся, що ніколи не знатиму!—І, прикусивши губу від невимовної образи, бідолашна Джун замовкла.
Чому її родичі такі багаті, а Філ навіть не знає, чи матиме завтра гроші на тютюн? Чому вони йому не допоможуть? Які вони себелюбці! Чому вони не споруджують заміських будинків? Дівчина була сповнена наївного догматизму,— такий зворушливий, він часом досягає великих наслідків. Шукаючи розради, вона повернулася до Босіні, але він саме балакав з Айріні, і в серце Джун війнуло холодом. Гнів запалив рішучістю її погляд, як у старого Джоліона, коли щось суперечило його волі.
Джеймс теж був дуже збентежений. Йому здавалося, що хтось зазіхає на його право вкладати гроші за п'ять процентів. Джоліон її розпестив. З його дочок жодна такого б не сказала. До своїх дітей Джеймс ставився вельми поблажливо і, згадуючи про це, почував себе ще більше враженим. Похмуро покопирсавшися ложкою в суницях, він полив їх вершками і швидко з'їв: чого-чого, а суниць він не залишить.
Нічого дивного, що Джеймс так занепокоївся. Ось уже п'ятдесят чотири роки (його прийняли в повірені, як тільки він досяг встановленого законом віку) старий займався іпотеками, дбав, щоб вклади його клієнтів давали якнайвищі — без ризику — проценти, вів справи в такий спосіб, щоб одержувати якнайбільшу вигоду за рахунок інших людей, не наражаючи на ризик ні себе, ні своїх клієнтів, міряв грошима всі життєві стосунки, визначаючи їхню точну вартість, і зрештою почав дивитися на все виключно крізь призму грошових інтересів. Гроші стали його світилом, засобом бачення, без якого він був невидющий, не міг збагнути жодного явища; отож почути, як тобі в очі кажуть: «Сподіваюся, що ніколи не знатиму вартості грошей!»— Джеймсові було боляче й прикро. Він знав, що Джун верзе дурниці, інакше ті слова його перелякали б. Куди котиться світ? Однак, пригадавши історію, яка сталася з молодим Джоліоном, він трохи втішився: чого можна сподіватися від дочки такого батька! Це спрямувало його думку до ще неприємніших міркувань. Що це люди балакають про Айріні та Сомса?