Інше його добро, усі речі, що він їх придбав,— срібло, картини, будинки, гроші,— тішили його, розкриваючи перед ним усі свої потаємні принади, а вона ні.
В цьому домі на кожній стіні проступав пророчий напис. Його діловита натура не хотіла миритися з загадковим пророцтвом, що Айріні створена не для нього. Він одружився з цією жінкою, завоював її, зробив її своєю власністю, а володів лише її тілом — а може, навіть і тілом не володів, думалося йому сьогодні — і це, на його думку, суперечило найосновнішому з усіх законів, законові власності. Якби хто-небудь запитав, чи жадає він володіти її душею, таке запитання здалося б йому і смішним, і сентиментальним. Проте насправді він жадав того, а напис твердив, що жадання те ніколи не здійсниться.
Мовчазна й пасивна, вона уникала його з витонченою стриманістю, наче боялася, що якимсь своїм словом, рухом або знаком наведе чоловіка на думку, ніби вона його кохає; і він питав себе: невже так триватиме завжди?
Як і в більшості тогочасних читачів (а Сомс полюбляв романи), його життєві погляди склались під впливом літератури; і він засвоїв собі, що з часом усе владнається. Згодом чоловік завжди здобував кохання своєї дружини. Навіть у тих книжках, які закінчувалися трагічно,— Сомс не дуже любив їх читати,— дружина завжди помирала зі словами гіркого жалю на вустах, а якщо помирав чоловік — неприємний випадок,— вона падала на його тіло, караючись пізнім каяттям.
Він часто ходив з Айріні до театру, підсвідомо вибираючи сучасні п'єси з великосвітського життя, в яких ішлося про сучасні проблеми шлюбу, що, на щастя, не мали нічого спільного з проблемами, котрі виникають у справжньому житті. Він переконався, що п'єси теж закінчуються так самісінько, навіть коли в них з'являвся коханець. Дивлячись виставу, Сомс частенько симпатизував коханцеві; але вже дорогою додому, сидячи з Айріні у кебі, він схилявся до іншої думки і радів із того, що п'єса скінчилася саме так, а не інакше. На той час на сцені входив у моду новий тип чоловіка — сильний, навіть трохи брутальний, але надзвичайно розважливий, наприкінці п'єси він неодмінно здобував повну перемогу. До цього суб'єкта Сомс не відчував ніякої симпатії, і якби у нього з дружиною були інші стосунки, він би відверто висловив свою відразу до нього. Але йому самому конче треба було довести свою переможність, ба навіть «силу» в подружньому житті, тож він ніколи не висловлював своєї огиди, яка, може, завдяки примхливим процесам природи, виникла з потаємної брутальності, що ховалася в глибинах його душі.
Проте того вечора Айріні мовчала по-особливому. Йому ніколи не доводилося бачити на її обличчі такого виразу. А що незвичайне завжди будить тривогу, то Сомс стривожився. Він доїв закуску і поквапив покоївку, що змітала кришки зі столу срібною щіткою. Коли вона вийшла з кімнати, він налив у келих вина і спитав:
— Хто-небудь заходив удень?
— Джун.
— Чого їй було треба? — Форсайти вважали за аксіому, що люди навідуються тільки тоді, коли їм чогось треба.— Мабуть, заходила поговорити про свого нареченого?
Айріні промовчала.
— Здається мені,— провадив Сомс,— вона закохана в нього дужче, аніж він у неї. Вона скрізь за ним бігає.
Айріні зміряла його таким поглядом, що він почув себе ніяково.
— Ти не маєш права цього говорити!— вигукнула вона.
— Чому? Це всім видно.
— Ні, не видно. А якщо й видно, то говорити про це не годиться.
Сомс не стримався і скипів.
— Хороша ти в мене дружина!— кинув він, але в душі здивувався, не розуміючи, чого це вона спалахнула: це було на неї не схоже.— Ти схибнулася на тій Джун! Можу тобі сказати одне: тепер, коли вона підчепила Пірата, їй до тебе байдужісінько, ось ти сама переконаєшся. Та однаково тепер ти з нею зустрічатимешся лише зрідка: ми переїжджаємо за місто.
Він радів, що йому пощастило сказати їй цю новину, прикриваючись вибухом обурення, і чекав, що вона буде вражена і запротестує. Проте Айріні не озвалася жодним словом, і це його стривожило:
— Тобі, я бачу, однаково,— довелося йому додати.
— Я вже про це знаю.
Він позирнув на неї гострим поглядом.
— Хто тобі сказав?
— Джун.
— Як вона довідалася?
Айріні не відповіла. Спантеличений і збентежений, він промовив:
— Для Босіні це добра нагода: він зможе себе показати. Мабуть, вона тобі все розповіла?
— Так.
Знову запала мовчанка, потім Сомс запитав:
— Тобі, мабуть, не хочеться переїздити?
Айріні нічого не відповіла.