Двері його кімнати були відчинені, світло горіло; мати, й досі у вечірній сукні, стояла біля вікна. Вона обернулася і сказала:
— Сідай, Джоне, поговоримо.
Вона сіла на канапу біля вікна, Джон — на своє ліжко. Він бачив її профіль, і краса й грація її постаті, вишукана лінія чола, носа, шиї, дивна й начебто далека її витонченість розчулили його. Мати ніколи не зливалася зі своїм оточенням. Вона входила в нього немов з іншого світу. Що вона хоче сказати йому, у кого в серці стільки ніжних слів для неї?
— Я знаю, що Флер приїздила сьогодні. Це мене не дивує.
А Джонові здалося, ніби мати ще додала: «Вона дочка свого батька!» І його серце враз запеклося. Айріні спокійно вела далі:
— Я зберегла батьків лист. Того вечора я його підібрала і сховала. Хочеш, я віддам його тобі, синку?
Джон похитав головою.
— Звичайно, я прочитала його перед тим, як він дав його тобі. У ньому надто пом'якшено мою провину.
— Мамо!—вихопилося у Джона.
— Він висловив це дуже делікатно, але я розумію, що, вийшовши заміж за батька Флер, не кохаючи його, я вчинила жахливий злочин. Нещасливий шлюб, Джоне, може покалічити життя не тільки нам, а й іншим. Ти дуже молодий, синочку, і дуже щирий у своїх почуттях. Чи міг би ти, на твою думку, бути щасливий із цією дівчиною?
Дивлячись у її темні очі, які від болю зробилися ще темніші, Джон відповів:
— Так, о так! Якби ти змогла.
Айріні посміхнулась.
— Захоплення красою і прагнення володіти — це ще не кохання. Гляди, щоб з тобою не сталося того, що сталося зі мною, Джоне: коли задушено найзаповітніше, коли тіла з'єднані, а між душами прірва!
— Чому ж так має статися, мамо? Ти вважаєш, що вона така, як її батько, але ж вона на нього не схожа. Я його бачив.
Знову на вустах Айріні з'явилася посмішка, і в грудях у Джона щось здригнулося: в тій посмішці було стільки іронії і досвіду.
— Ти любиш давати, Джоне; вона любить брати.
І знову цей недостойний сумнів, ця злодійкувата невпевненість. Він сказав із запалом:
— Ні, вона зовсім не така, не така. І тільки тому, що я не хочу завдати тобі болю, мамо, саме тепер, коли тато...
Він притиснув кулаки до скронь.
Айріні підвелася.
— Того вечора я сказала тобі, синку, щоб ти не зважав на мене. Я сказала це щиро. Думай про себе і про своє щастя! Я зумію пережити все, що мені пошле доля: я сама винна, сама накликала на себе біду.