В церкві, прикрашеній білими квітами і чимось синім посередині східного вікна, панувала атмосфера надзвичайної цнотливості, яка наче мала пом'якшити трохи непевну термінологію служби, що немов намагалася затримати думки присутніх на щенятах. Форсайти, Геймени, Твітімени розташувалися з лівого боку, а Монти, Чаруели, Маскгеми — з правого, тим часом як декілька товаришок Флер по школі і товаришів Монта по війні позіхали з обох боків, а три старі діви, які зайшли в церкву, повертаючися з магазину Скайворда, прикривали тил разом з двома Монтовими слугами та старою нянею Флер. Одно слово, гостей прийшло досить багато, не менше ніж можна було сподіватися з огляду на непевне становище справ у країні.
Місіс Вел Дарті, що сиділа з чоловіком у третьому ряду, під час спектаклю раз по раз потискала йому руку. Для неї, хто знав увесь сюжет цієї трагікомедії, найдраматичніший її момент був майже болісний. «Цікаво, чи відчуває Джон, що тут відбувається?»— думала вона. Джон був у Британській Колумбії. Цього ранку вона одержала від нього листа, який змусив її посміхнутися і сказати:
— Джон подався до Британської Колумбії, бо йому хотілося в Каліфорнію. Він побоюється, що в Каліфорнії надто гарно.
— Он як,— озвався Вел.— Я бачу, до нього повертається почуття гумору.
— Він купив ділянку землі і запрошує туди матір.
— Що вона там робитиме?
— Буде біля Джона — більше їй нічого не треба. Ти й досі вважаєш, що так воно буде краще?
Лукаві Велові очі звузились і стали сірими блискітками між темних вій.
— Флер йому не пара. Вона не так вихована.
— Бідолашна маленька Флер!— зітхнула Голлі.
Справді, обставини цього шлюбу досить таки дивні. Цьому юнакові, Монту, Флер дісталася рикошетом, коли вона була у відчаї від загибелі свого корабля. Якби не ця катастрофа, Монт, як висловився Вел, не мав би ніякісіньких шансів. Важко збагнути, що діється в душі нареченої, споглядаючи ззаду її фату, і очі Голлі почали вивчати загальну картину цього християнського вінчання. Одружившись із любові і щаслива в подружньому житті, вона з жахом думала про нещасливі шлюби. Зрештою, заміжжя Флер могло б виявитись і вдалим, але все залежить від волі випадку; а освячувати волю випадку шаблонно-церковною благодаттю перед натовпом фешенебельних вільнодумців — адже, так пишно повбиравшись, усі вони думають аж надто вільно, якщо взагалі думають,— здавалося їй найближчою подобою гріха, який можна уявити собі у час, що заперечує існування гріхів. Голлі перевела погляд із священика (він був з роду Чаруелів — Форсайти ще не дали світові жодного священнослужителя) на Вела, який сидів поряд і думав — вона була певна цього — про мейфляйську кобилу, що йде п'ятнадцять до одного на кубок Кембріджшіра. Погляд її ковзнув далі і затримався на профілі дев'ятого баронета, який саме вдавав, що стоїть навколішки. Вона помітила складку над колінами, де він підтягнув штани, і подумала: «А Вел забув підтягнути свої!» Потім спрямувала погляд на лаву попереду, де сиділа пишнотіла Вініфред, що вклала у свій туалет усе натхнення, на яке була здатна, і далі на Сомса й Аннет, що стояли поруч навколішки. На її устах промайнула легенька усмішка: Проспер Профон, повернувшись із тихоокеанської подорожі по Ла-Маншу, напевно, теж стоїть навколішки десь у задніх рядах. Так, дивна «невеличка» справа, невідомо, що з неї вийде в майбутньому, але вона відбувається в пристойній церкві й завтра про неї буде повідомлено в пристойних газетах.