На погляд Форсайтів, Босіні такої шкаралупи не мав, очевидно, він був з нечисленної категорії тих бідолах, що вікують свій вік, оточені обставинами чужого життя, чужою власністю, чужими знайомими й дружинами.
Його помешкання на горішньому поверсі будинку на Слоун-стріт з табличкою на дверях «Філіп Бейнз Босіні, архітектор» аж ніяк не скидалося на помешкання Форсайтів. Вітальні він не мав, за неї правила приймальня; в частині її, відгородженій ширмою, були такі необхідні для повсякденного життя речі, як канапа, крісло, люльки, книжки й капці. Робоча половина кімнати була вмебльована як звичайно: секретер з безліччю шухлядок, круглий дубовий стіл, складаний умивальник, стільці, широка конторка з планами й кресленнями. Джун була тут уже двічі — пила чай під опікою його тітки.
Гадалося, що в помешканні була й спальня.
Наскільки родині Форсайтів пощастило розвідати його прибуток складався з платні за консультацію в двох місцях — по двадцять фунтів на рік,— дещо перепадало за випадкові замовлення, а також — річ більш варта уваги — він мав щорічну ренту, сто п'ятдесят фунтів, які відписав йому батько.
Що ж до самого батька, відомості, які пощастило зібрати, були не такі втішні. Виявилося, що він був медик, родом з Корнуельсу, лікарював у Лінкольншірі, відзначався оригінальною зовнішністю й байронічними нахилами,— вельми примітна фігура у своєму графстві. Дядько Босіні по матері, Бейнз, із контори «Бейнз і Балдбой», Форсайт за інстинктами, хоч і не за іменем, міг розповісти про свого дівера небагато вартого уваги.
— Дивний чолов'яга,— розказував Бейнз.— Про трьох своїх старших синів він говорив так: «Гарні хлопці, але нудні». Тепер вони в Індії, займають добрі посади! А Філіпа він любив. Частенько висловлював чудернацькі міркування; якось каже мені: «Друже мій, ніколи не звіряйте дружині своїх думок!» Але я поради його не послухав; нема дурних! Химерний чоловік. Повчав був Філа: «Жити, хлопче, можна абияк, але померти треба як джентльмен!» І його самого набальзамовано й поховано в сюртуку, шовковій краватці з діамантовою шпилькою. Оригінальна людина, нічого не скажеш!
До самого Босіні Бейнз ставився тепло й трохи жалісливо.
— Байронізм у нього від батька. Поміркуйте-но: раптом кинув мою контору, знехтувавши всіма добрими нагодами, подався за кордон із рюкзаком за плечима й мандрував цілих шість місяців, а ради чого? Щоб вивчити чужоземну архітектуру — чужоземну! Чого він сподівався? І ось, будь ласка,— талановитий хлопець не може навіть сотні за рік заробити! З цими заручинами йому пощастило, як ніколи,— він стане розважливіший; а то він з тих людей, котрі весь день сплять, а цілісіньку ніч працюють тільки тому, що звикли до безладдя; та лихого в ньому не знайдеш — ані крихти. Старий Форсайт чоловік багатий!
Містер Бейнз якнайприязніше ставився до Джун, котра саме тоді частенько бувала в його домі на Лаундз-сквер.
— Цей будинок містера Сомса які в нього визначні ділові здібності!— цей будинок якраз те, що потрібно Філіпові,— казав він Джун.— Навряд чи ви тепер будете з ним часто зустрічатися — і не сподівайтесь на це, моя люба панночко. Добра справа — то добра підстава! Він молодий, йому треба пробивати собі дорогу В його віці я працював з ранку до ночі. Дружина, бувало, мені каже: «Боббі, ти ж за роботою світу не бачиш, подумай про своє здоров'я». Але я ніколи себе не жалів!
Джун поскаржилась йому, що її нареченому ніколи навіть зайти на Стенгоуп-гейт
Коли він зрештою таки навідався, вони й чверті години не побули удвох, як випадково завітала місіс Септімус Смолл, їй неймовірно щастило на такі випадковості. Босіні негайно встав і, як то було умовлено, сховався в маленькому кабінеті, щоб пересидіти її візит.
— Який він худий, голубонько!—сказала тітонька Джулі.— Я часто помічала, що заручені худнуть, але ти подбай, щоб він не змарнів. У продажу є екстракт із телятини фірми Барлоу; твоєму дядькові Свізіну він дуже допоміг.
Джун випросталася перед каміном на весь свій невеличкий зріст, її личко сердито сіпалося: вона вважала несвоєчасний тітчин візит особистою образою і зневажливо відповіла