Потім брати відійшли один по одному й, надівши циліндри, повернулися глянути на новий напис, вирізьблений на мармурі родинного склепу:
Вічної пам'яті
ЕНН ФОРСАЙТ,
дочки похованих тут
ДЖОЛІОНА ТА ЕНН ФОРСАЙТІВ,
що упокоїлася вересня 27 дня 1886 року
у віці вісімдесят сім років і чотири дні
Скоро, може, знову доведеться вирізьблювати чиєсь ім'я. Дивна і нестерпна гадка, бо їм ніколи не спадало на думку, що Форсайти можуть померти. І кожному з них захотілося втекти від цього болю, цієї церемонії, яка нагадала їм про те, чого не хотілося пам'ятати,— швидше втекти, взятися до своїх справ, забути.
До того ж було холодно; вітер, наче сила, що повільно роз'єднує людей, віяв з долини, проймаючи їх своїм холодним подихом; вони розійшлися купками і квапливо посідали в карети.
Свізін заявив, що їде снідати до Тімоті,— хто хоче туди, хай сідає в його екіпаж. Привілей їхати разом із Свізіном здався сумнівним: екіпаж був невеликий, тож ніхто не прийняв його запрошення,— він вирушив сам. Джеймс і Роджер подалися зразу слідом: вони теж заїдуть поснідати. Інші поступово роз'їхалися в різні боки; старий Джоліон узяв у свою карету трьох небожів: йому хотілося бачити поряд молоді обличчя.
Сомсові треба було дещо влагодити в конторі кладовища, і він пішов туди з Босіні. У нього було чимало питань, які він хотів обміркувати з архітектором, тож, довершивши справу, вони рушили пішки на Гемстед, поснідали вдвох у «Спеньярдз-Інн» і довго розмовляли про різні деталі будівництва нового дому; потім сіли в трамвай і поїхали до Мармурової арки, де Босіні вийшов і подався на Стенгоуп-гейт до Джун.
Сомс приїхав додому в чудовому настрої і за обідом розповів Айріні, що розмовляв з Босіні,— він, здається, хлопець тямущий; до того ж вони з ним пройшли пішки чималий шмат дороги, а це на користь його печінці — він-бо давно вже не робив прогулянок,— і загалом день минув цілком задовільно. Якби не смерть бідолашної тітоньки Енн, він би повіз Айріні до театру; але, зважаючи на обставини, їм доведеться перебути вечір удома.
— Пірат кілька разів питав про тебе,— мовив він раптом. І, охоплений незбагненним прагненням ствердити своє право власності, підвівся зі стільця і поцілував дружину в плече.
ЧАСТИНА ДРУГА
І. БУДІВНИЦТВО ПОЧИНАЄТЬСЯ
Зима була тепла. Діла в конторі було небагато, і, ще раз добре все обміркувавши, Сомс вирішив, що слід уже починати будівництво. Отож наприкінці квітня в Робін-Гілі вже височів каркас нового будинку.
Тепер, коли його гроші втілилися в щось видиме, Сомс приїздив сюди раз, двічі і навіть тричі на тиждень і годинами никав серед стосів цегли і дощок, намагаючись не забруднитись, мовчки ходив попід прорізами дверей чи тинявся між колонами у дворику.
Він подовгу вистоював перед колонами й пильно придивлявся до них, ніби перевіряв якість матеріалу.
Вони з Босіні домовились зустрітися тридцятого квітня, щоб переглянути рахунки, і за п'ять хвилин до призначеного часу Сомс зайшов до намету, що його архітектор поставив біля старого дуба.
Рахунки вже лежали на складаному столі, кивнувши, Сомс сів і заглибився в них. Через якийсь час він підвів голову.
— Щось я не можу зрозуміти,— мовив він нарешті,— тут перевищено домовлену суму фунтів на сімсот!— і, позирнувши на Босіні, швидко повів далі: — Якщо ви рішуче стоятимете на своєму, то ці крутії підрядники будуть згідливіші. За ними треба наглядати, щоб не шахрували. Виторговуйте на кожному підряді десять процентів. Якщо будинок обійдеться фунтів на сто дорожче, я не заперечуватиму.
Босіні похитав головою.
— Я виторгував усе, що міг, до фартинга.
Сомс штовхнув спересердя стіл, і рахунки посипалися додолу.
— Доброї ви наробили халепи!— вигукнув він знервовано.— Оце все, що я можу сказати.
— Я вас двадцять разів попереджував,— гостро відказав Босіні,— що будуть додаткові витрати. Я вам про них нагадував при кожній розмові.
Це я знаю, буркнув Сомс.— Якби щось обійшлося на десять фунтів дорожче, я б не заперечував. Та звідки мені знати, що під «додатковими витратами» ви розумієте цілих сімсот фунтів?
Різні характери цих двох людей тільки поглибили їхню незгоду 3 одного боку відданість своїй ідеї, мрія про будинок, який він створив і в який він вірив, сповнювали архітектора побоюванням, щоб його не змусили припинити будівництво або чимось поступитися; з другого боку Сомсове не менш щире й палке бажання придбати за свої гроші все найкраще заважало йому повірити, що річ, варту тринадцять шилінгів, не можна купити за дванадцять.