— Але ви ж розумієте,— мовив він,— дім коштує мені значно більше, аніж я гадав. Скажу вам прямо: я припинив би будівництво, але не звик зупинятися на півдорозі.
Босіні промовчав. І Сомс кинув на нього скоса погляд, сповнений собачої неприязні, бо, незважаючи на вишукані манери і зверхню мовчазність денді, стиснуті губи й квадратне підборіддя надавали йому великої схожості з бульдогом.
Коли о сьомій годині того вечора Джун прибула на Монпельє-сквер номер 62, покоївка Білсон сказала їй, що містер Босіні сидить у вітальні; господиня, додала вона, саме вдягається і за хвилину зійде вниз. Вона повідомить її, що міс Джун уже тут.
Джун її зразу спинила.
— Не треба, Білсон,— мовила вона.— Я зайду сама. Не треба квапити місіс Сомс.
Вона скинула мантилью, а Білсон, навіть не відчинивши перед нею дверей вітальні, побігла вниз,— мовляв, вона добре все розуміє.
Джун затрималася на хвилину, щоб поглянути на себе в невеличке старовинне дзеркало в срібній рамі, що висіло над дубовим комодом,— тендітна, гордо випростана постать, маленьке рішуче обличчя, біла сукня з круглим викотом попід шиєю, занадто тонкою для корони червоно-золотих скручених кіс.
Вона тихенько відчинила двері вітальні, щоб захопити його зненацька. Кімната була сповнена солодкими пряними пахощами розквітлих азалій.
Джун вдихнула той запах на повні груди й почула голос Босіні — не в кімнаті, але зовсім близько. Він казав:
— Мені так хотілося поговорити з вами, та вже нема коли!
Голос Айріні відповів:
— А за обідом?
— Хіба там поговориш...
Спочатку Джун хотіла була вийти, але натомість перейшла через кімнату до засклених дверей, що вели у дворик. Саме звідти линули пахощі азалій, і там, спиною до неї, сховавши обличчя в золотаво-рожеві кетяги квітів, стояли її наречений та Айріні.
Мовчки, але без сорому, дівчина стежила за ними; щоки й очі її палали гнівом.
— Приїздіть у неділю самі... Подивимося разом будинок...
Джун побачила, як Айріні глянула на нього крізь заслону
квітів. То не був погляд кокетки, Джун помітила в ньому куди гірше — то був погляд жінки, котра боїться, щоб очі її не сказали занадто багато.
— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком...
— З тим здоровилом? Нехай він вас привезе: туди всього десять миль — для його коней корисно буде пробігтися.
— Бідолашний дядечко Свізін.
В обличчя Джун війнула хвиля азалієвих пахощів; їй стало млосно, запаморочилася голова.
— Приїздіть! Будь ласка!
— Але навіщо?
— Ви повинні туди приїхати... Я гадав, ви хочете допомогти мені...
Дівчині здалося, що відповідь прозвучала ніжно, як тремтіння квітів:
— Так, хочу!
І Джун вступила у відчинені двері.
— Яка тут задуха!— мовила вона.— Я терпіти не можу цього запаху!
Очі її, гнівні й відверті, вдивлялися в їхні обличчя.
— Ви розмовляли про будинок? Я його ще не бачила — поїдьмо разом у неділю!
Кров відлила від обличчя Айріні.
— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком Свізіном,— відповіла вона.
— Дядечко Свізін! Оце справді! Можна й не виконати своєї обіцянки!
— Я не маю такої звички.
В кімнаті почулися кроки, Джун обернулася й побачила Сомса.
— Ну, коли ви вже готові,— сказала Айріні, обводячи всіх поглядом і всміхаючись дивного усмішкою,— то й обід готовий.
II. ВЕЧІР З НАРЕЧЕНИМ
Обідати почали мовчки; по один бік столу сиділи Джун і Босіні, по другий — Айріні і Сомс.
Мовчки доїли суп — чудовий, хоч трохи й загустий; принесли рибу. Мовчки чекали, поки її розкладуть на тарілки.
Босіні зважився озватися:
— Сьогодні перший весняний день.
Айріні повторила стиха:
— Так, перший весняний день.
— Ну й весна!—мовила Джун.— Нема чим дихати!
Ніхто їй не відповів.
Рибу забрали. То була дуврська камбала, чудова, свіжа. І Білсон принесла шампанське; шийка пляшки була замотана білою серветкою.
Сомс сказав:
— Шампанське сухе.
Подали відбивні котлети; в кожної кісточка була загорнена в рожевий гофрований папір. Джун від котлет відмовилась, і знову запала мовчанка.
Сомс сказав:
— Візьми котлету, Джун. Більше нічого не буде.
Але Джун знову відмовилася, і котлети винесли. Тоді Айріні запитала:
— Філе, ви чули мого дрозда?
Босіні відповів:
— Авжеж, він співає мисливської пісні. Йдучи сюди, я чув його в сквері.
— Яка мила пташинка!
— Салату, сер?
Весняний салат з курятиною забрали.
А Сомс тим часом говорив:
— Спаржа зовсім не смачна. Босіні, чарку хересу до солодкого? Джун, ти нічого не п'єш.