Нарешті, побачивши все, що можна було побачити, Джеймс вийшов надвір тими самими дверима, якими зайшов, і, відчуваючи, що його зусилля, а також час та гроші змарновано, він закликав на поміч усю свою форсайтівську мужність, гостро позирнув на Босіні й мовив:
— Здається, ви частенько бачите мою невістку. То яка її думка щодо цього будинку? А втім, вона, мабуть, його ще й разу не бачила?
Він питав це, чудово знаючи, що Айріні сюди приїздила, хоч у тому візиті не було нічого незвичайного, крім її дивних слів —«Мені байдуже, попаду я додому чи ні»— та ще того, як сприйняла цю звістку Джун.
Цим питанням Джеймс мав на меті, як він сказав сам собі, дати Босіні нагоду виправдатися.
Архітектор довго мовчав, дивлячись на Джеймса так пильно, аж тому стало ніяково.
— Вона бачила будинок,— нарешті відказав він,— але, що вона про нього думає, я не знаю.
Знервований, спантеличений, Джеймс уже ніяк не міг облишити цю небезпечну тему.
— О, то вона його бачила?— перепитав він.— Мабуть, її привозив Сомс?
— Та ні,— відповів, посміхаючись, Босіні.
— Невже вона приїздила сама?
— Та ні.
— То хто ж її привозив?
— Боюся, мені не слід говорити, з ким вона приїздила.
Добре знаючи, що Айріні приїздила зі Свізіном, Джеймс сторопів, почувши таку незрозумілу відповідь.
— Отакої!— промимрив він.— Адже ви знаєте, що...— і він затнувся, своєчасно збагнувши, що може себе зрадити.— Ну що ж,— озвався він за мить,— не хочете мені казати, то й не кажіть. Мені ніхто нічого не розказує.
На його подив, Босіні запитав його:
— До речі, скажіть мені, будьте ласкаві, чи ще хтось із ваших збирається сюди приїхати? Я хочу бути на місці!
— Ще хтось?— перепитав збентежено Джеймс.— А хто ще може приїхати? Я не чув про це. Бувайте здорові.
Потупившись, він простяг руку, торкнувся долонею до долоні Босіні й, узявши парасольку трохи вище шовку, пішов геть терасою.
Повертаючи за ріг, він озирнувся й побачив, що Босіні поволі йде слідом за ним. «Скрадається попід стіною,— подумав Джеймс,— наче великий кіт» Босіні підняв свого капелюха, але Джеймс не відповів йому
Минувши алею і переконавшися, що його вже не видно, Джеймс пішов іще повільніше. Згорбившись іще більше, аніж дорогою сюди, худий, голодний і прибитий, Джеймс помалу дибав до станції.
А Пірат дивився, як він сумно чвалає геть, і, мабуть, шкодував, що був із старим такий непривітний.
V. СОМС І БОСІНІ ЛИСТУЮТЬСЯ
Про свою поїздку Джеймс не прохопився жодним словом; але, зайшовши якось уранці до Тімоті поговорити про каналізацію, що її братові довелося провести на вимогу санітарної інспекції, він принагідно згадав, що бачив новий Сомсів дім.
Будинок, здається йому, непоганий. Його можна довести до ладу. Цей молодик по-своєму тямущий, проте спробуй-но вгадати, скільки коштуватиме Сомсові все те будівництво.
Юфімія Форсайт, що саме нагодилася,— вона приїхала взяти останній роман превелебного містера Скоулза «Пристрасть і пересторога», що мав такий величезний успіх,— і собі докинула слово:
— Я бачила вчора Айріні в магазині; вона любенько розмовляла з містером Босіні в бакалійному відділі.
Такими звичайними словами вона змалювала сцену, яка в дійсності справила на неї глибоке й дуже складне враження. Юфімія поспішала до відділу шовкових тканин крамниці церковно-комерційного товариства,— Форсайти не могли нахвалитися цією крамницею за її чудовий принцип приставляти товари тільки після оплати, обслуговуючи лише надійних покупців, — набрати шовку для матері, що чекала в кареті
Проходячи бакалійним відділом, вона була неприємно вражена, помітивши струнку жінку, що стояла до неї спиною. У жінки була така бездоганна, така знадлива фігура, вона була так елегантно вбрана, що інстинктивне почуття моральності Юфімії зразу сполошилося: скоріше інтуїтивно, аніж із досвіду вона знала, що така гарна фігура рідко сполучається з чеснотою, а на думку самої Юфімії — ніколи; її власна спина завдавала кравчині чимало клопоту.
Підозра її підтвердилась. З аптечного відділу вийшов молодик, скинув похапцем капелюха й забалакав до незнайомої леді.