— Чудове місце, від мене ходу менше як дві хвилини, — почувся голос Свізіна. — А мені їхати до клубу вісім хвилин.
Місце, де стоїть будинок, мало величезну вагу для Форсайтів. Та й не дивно: адже дім став для них утіленням їхнього життєвого успіху.
Їхній батько, що походив з селянської родини, прийшов до Лондона із Дорсетшіру на початку сторіччя.
Пишний Доссет Форсайт, як прозвали його близькі друзі, був муляр і зрештою спромігся стати будівельником-підрядчиком. Уже в похилому віці оселився він у Лондоні, де будував до самої смерті і спочив на Гайгейтському кладовищі. Своїм десятьом дітям він залишив у спадок більш як тридцять тисяч фунтів. Старий Джоліон, згадуючи про нього — дуже рідко, — казав: «Завзятий був чоловік, твердої вдачі, але йому бракувало витонченості». Друге покоління Форсайтів відчувало, що таким батьком не варто хвалитись. Єдиною аристократичною рисою, яку вони відшукали в його вдачі, було те, що він полюбляв мадеру.
Тітонька Гестер, авторитет з питань родинної історії, розповідала про нього так:
— Не пригадую, щоб він займався яким-небудь ділом принаймні за моєї пам'яті. Він, серденько, був… е-е… домовласник. Волосся в нього було приблизно таке, як у твого дядька Свізіна; досить кремезний. Чи високий? Ні-і, не дуже високий. На зріст він був п'ять футів і п'ять дюймів, обличчя поцятковане плямами. Рум'яний. Пригадую, він пив мадеру. Та краще розпитай у тітоньки Енн. Хто був його батько? Він… е-е… мав земельні угіддя десь у Дорсетшірі біля моря.
Одного разу Джеймс поїхав у Дорсетшір на власні очі побачити їхню дідівщину. Він знайшов там дві старі ферми, від яких до млина на березі моря вела грунтова дорога, прорізавши колією червонясту землю; маленьку сіру церкву, огороджену підпертим кам'яними виступами муром, і ще меншу, ще сірішу каплицю. Річка, що рухала млин, впадала в море, розбігаючись на кілька струмочків, і круг її гирла рилися свині. Увесь навколишній обшир повивала імла. Напевно, первісні Форсайти сотні років щонеділі простували до церкви цією долиною, сумирно місячи грязюку й дивлячись на море.
Хтозна, чи Джеймс плекав якусь надію на спадок, чи гадав знайти там щось визначне, в кожному разі він повернувся до Лондона збентежений і зворушливо намагався прикрасити свою невдачу.
— Немає там нічого особливого, — сказав він. — Звичайнісінький хутір, старий як світ.
Довідавшись про стародавність свого рідного хутора, Форсайти трохи втішились. Старий Джоліон, який часом не міг стримати нерозважливої щирості, говорив про своїх предків так: «Йомени — мабуть, дрібнота». Проте слово «йомени» він повторював з притиском, наче воно його тішило.
Їм так добре повелося, цим Форсайтам, що вони всі посіли, як то кажуть, «певне становище». Свої гроші вони вклали в різні акції, окрім консолей — за винятком Тімоті, — бо нічого їх так не страшило, як три проценти. Вони також збирали картини й давали пожертви на ті добродійні установи, що могли стати їм у пригоді, коли захворіє хтось із слуг. Від батька будівельника вони успадкували хист щодо цегли й вапна. Предки їхні, мабуть, належали до якоїсь примітивної секти, вони ж самі, певна річ, були вже паствою англіканської церкви і стежили за тим, щоб їхні дружини та діти більш-менш постійно ходили до найфешенебельніших церков столиці. Форсайти здивувались би й прикро вразились, якби хтось сказав, що вони погані християни. Деякі з них платили за власну лаву в церкві, виявляючи в найпрактичніший спосіб свою прихильність до Христового вчення.
Їхні резиденції, розташовані навколо Гайд-парку на певній відстані одна від одної, стояли, як сторожа, пильнуючи, щоб це любе їм серце Лондона, до якого вони тяжіли всією душею, не вирвалося з їхніх рук: адже тоді вони перестали б себе поважати.
Старий Джоліон мешкав на Стенгоуп-плейс; Джеймс із родиною жив на Парк-лейн; Свізін тішився на самоті пишнотою своїх оранжево-синіх покоїв навпроти Гайд-парку — він не одружився, ні, нема дурних! Сомс із дружиною оселився в своєму гніздечку поблизу Найтсбріджа; Роджер із родиною жив на Прінсез-гарденз (Роджер був той самий славнозвісний Форсайт, що вирішив дати своїм чотирьом синам нову професію і здійснив свій намір. «Скуповуйте житлові будинки, то найвигідніша справа! — казав він. — Я роблю це все своє життя!»).
Родина Гейменів — місіс Геймен була єдина заміжня сестра Форсайтів — мешкала на вершині Кемден-Гіла, в будинку, схожому на жирафу, та ще й такому високому, що, оглядаючи його, можна шию вивернути; Ніколас — на Ледброук-гроув, у просторому домі, що його пощастило придбати майже за безцінь; і — останній— Тімоті (котрий був серед Форсайтів аж ніяк не останній) жив на Бейзвотер-род разом із Енн, Джулі та Гестер, якими він опікувався.