Конфлікт між подружжям, помножений на ревнощі, заздрість, пересуди, плітки численних родичів, закінчується трагічно для Босіні, Джун, Айріні, обертається у справжню життєву драму для Сомса на багато років, що їх відображено в наступних двох романах трилогії.
Після роману «Власник» письменник на деякий час залишає цю тему. Спочатку він пише кілька гостросоціальних драм, у яких зображає конфлікт між трудящими та буржуазією, аж до страйкової боротьби (на що не зважився навіть Бернард Шоу). Проте позиція Ґолсуорсі не виходить за межі ліберального народолюбства. Письменник прагнув лише до «поліпшення» буржуазного ладу.
Романи Ґолсуорсі «Садиба» (1907), «Братерство» (1909), «Патрицій» (1911), «Темна квітка» (1913), «Фріленди» (1915) — відбивали поступальний розвиток його творчості. Ці романи утвердили автора в очах читачів, в оцінках тогочасної критики як послідовного і принципового реаліста, народолюбця, гуманіста. Неабияке значення мало й осмислення письменником головних напрямків і течій тогочасної літератури, досить ясно висловлене в нарисах і критичних працях («Непевні думки про мистецтво», «Силуети шести романістів», «Коментар»), у яких Ґолсуорсі заперечує модернізм, високо оцінює значення реалістів узагалі і насамперед російських. В 1915 році у статті «Мистецтво і війна» він полемізує з російським модерністом Ф.Соллогубом і протиставляє модернізмові реалізм класиків російської літератури. Разом з Бернардом Шоу він посилає привітальну телеграму Максимові Горькому в зв'язку з прем'єрою його п'єси «На дні» в лондонському театрі 1911 року. В названих художніх і критичних працях висловлювалися й деякі хибні погляди щодо «мистецтва для мистецтва», але не Ці окремі помилки визначали розвиток творчості Д. Ґолсуорсі. В ці роки він виступає з позицій письменника-гуманіста проти страхіть першої світової війни.
Переходом від першої до другої частини «Саги про Форсайтів» стала коротка повість, за англійською термінологією long short story (довга новела) — «Останнє літо Форсайта», опублікована навесні 1918 року в збірці «П'ять оповідань». У цій повісті змальовано, як розвивається помірковане «бунтарство» старого Джоліона проти форсайтівських принципів. Він не лише помирився зі своїм «блудним» сином, художником Джоліоном-молодшим, а й став покровителем Айріні, що зігріла своєю дружбою останній рік його життя.
Дія другої частини трилогії — роману «В зашморгу» (1920) — розгортається в 1899–1901 роки; тут розповідається про спроби Сомса повернути Айріні, про її одруження з молодшим Джоліоном, про одруження Сомса з дочкою хазяйки ресторану француженкою Аннет, і в кінці — народження дочки Сомса Флер і сина Айріні Джона. Визначні події останніх років навчили письменника зважати на хід історичного розвитку, розкривати складні зв'язки особистого й суспільного в житті людей. Саме це ми й бачимо в названому романі: всі діти Джоліона-молодшого — Джун, Джоллі, Голлі і Сомсів племінник Вел вирушають до Південної Африки на війну. Джоллі помирає, Вел одружується з Голлі, і вони залишаються там на багато років.
Широко освітлюється в романі кінець «вікторіанської доби». Епізоди з життя персонажів прямо чи опосередковано пов'язано з сучасними автору подіями, наприклад, боротьбою навколо справи Дрейфуса, з подіями, що відбулися в минулому столітті — антиколоніальне повстання сипаїв у Індії і перемога повсталих бурів над британським військом під Маджубою 1880 року, Кримська війна, діяльність Гладстона, революція 1848 року. Найстарші з Форсайтів згадують навіть про суспільний резонанс після смерті Наполеона І в 1821 році.
З історичними подіями автор частково пов'язує й розвиток образу Сомса саме як власника, наголошуючи на його типових для англійської буржуазії рисах. Так, перед початком англо-бурської війни, переживаючи ще одну відмову Айріні повернутися до нього, Сомс несподівано зводить в одне ці зовсім різні явища: «…Підходячи до свого клубу, він нарешті зупинився купити газету. Заголовок проголошував: «Бури відмовляються визнати наш сюзеренітет». «Сюзеренітет! Так само, як і вона! — подумав він. — Сюзеренітет! Він і досі належить мені по закону».
Якщо в першій частині трилогії історизм позначався лише на зображенні відживання старого і зростання й зміцнення нового покоління, то в другій частині історизм Ґолсуорсі поглиблюється. Завдяки цьому палітра митця збагачується все новими й новими барвами, глибше розкриваються і повнокровнішими стають образи персонажів. Так і образ Сомса ми бачимо тут не лише в сфері особистих стосунків і почувань, автор всебічніше розкриває його політичні погляди: Сомс виправдує імперіалістичну війну в Південній Африці, ненавидить соціалістів, вороже ставиться до народу. Спостерігаючи за масовою «патріотичною» демонстрацією, Сомс відчуває страх: «…наче він побачив, що хтось вирізає з його купчої статтю на право «повного й необмеженого володіння власністю». Відчувається страх і в словах його родича Джорджа, коли він каже Сомсові: «Знаєш, настане час, коли ми змушені будемо провчити цих гультіпак: вони зовсім знахабніли — всі радикали й соціалісти. Їм кортить відібрати в нас наше майно».