Коли його зять Дарті зазнав фінансового краху, спекулюючи нафтовими акціями, Джеймс аж занедужав від тривоги; йому здалося, що він чує похоронний дзвін, який віщує кінець усьому добробуту. Він очунював аж три місяці, та ще й у Баден-Баден довелося з'їздити; навіть подумати страшно, що, якби не його, Джеймсові, грощі, ім'я Дарті з'явилося б у списку банкрутів.
Організм його був такий міцний, що коли йому кололо у вусі, він уже чекав смерті, а хвороби дружини й дітей вважав особистим лихом, посланим йому самим провидінням, щоб порушити його душевний спокій, але зовсім не вірив у хвороби людей поза колом його родини, запевняючи, що вони самі винні, бо, мовляв, занедбали свою печінку.
Щоразу він повторював одне й те ж саме: «А чого вони сподівалися? І мене спіткала б така халепа, якби я не берігся».
Прямуючи до Сомса того вечора, він відчував, що життя його кривдить: Емілі мучиться з ногою, Рейчел понесло в гості за місто; ніхто йому не співчуває; Енн нездужає, навряд чи переживе літо; ось уже тричі він до неї заходив, і вона не змогла прийняти його жодного разу! А тут іще ця Сомсова ідея будувати новий дім, над нею слід поміркувати. Що ж до прикрощів з Айріні, хтозна, що з того вийде, — тут можна сподіватися чого завгодно.
Він зайшов у будинок номер 62 на Монпельє-сквер, твердо вирішивши показати, який він безталанний.
Було вже пів на восьму, і Айріні, вдягнувшись до обіду, сиділа у вітальні. На ній була золотава сукня — з'явившись у ній на обіді, на вечірньому прийомі, на балу, вона могла тепер носити її тільки вдома; викот сукні був оздоблений хвилями мережива, на яке Джеймс одразу вирячив очі.
— Де ви все це купуєте? — спитав він зажурено. — От Рейчел і Сісілі ніколи так гарно не вбираються. Що у вас за мереживо? Воно ж, мабуть, не справжнє!
Айріні підійшла ближче, щоб довести йому, що він помиляється.
І Джеймс мимоволі розімлів від її шанобливої уваги, від легеньких спокусливих пахощів її парфумів. Та жоден Форсайт, що дбає про свою гідність, не піддається після першого удару, і він сказав, аби не мовчати:
— Не знаю… Мабуть, у вас на убрання йде чимало грошей.
Задзвонив гонг, і, подавши йому свою білу руку, Айріні повела його в їдальню. Вона посадила його на місце, де звичайно сидів Сомс, — навскоси ліворуч од себе. Світло там падало тьмяно, і його не бентежитимуть вечірні сутінки. Потім Айріні завела з ним розмову про його справи.
І Джеймс одразу розімлів, наче стиглий плід під ясним сонцем; йому здавалося, що його голублять, хвалять і пестять, хоч насправді його ані голубили, ані хвалили жодним словом. Він відчував, що його шлунок радо сприймає всі страви; вдома цього відчуття не бувало, такого задоволення від келиха шампанського Джеймс не діставав хтозна-відколи; запитавши про марку й ціну, він здивовано довідався, що це те самісіньке вино, якого він придбав цілу партію, але насилу міг скуштувати, і одразу вирішив сказати виноторговцеві, що той його ошукує.
Підвівши очі від тарілки, він сказав:
— У вас багато гарних речей. Скільки ви заплатили за це чайне ситечко? Мабуть, чималі гроші!
Але з найбільшою втіхою розглядав він картину, яка висіла на протилежній стіні і яку сам він їм подарував.
— Я навіть уявлення не мав, що вона така гарна! — сказав він.
Вони встали й перейшли до вітальні, Джеймс ішов слідом за Айріні.
— Оце-то обід, нічого не скажеш, — промимрив він задоволено, дихаючи їй на плече, — і не важкий, і без французьких витребеньок. Удома мене таким не почастують. Я плачу куховарці шістдесят фунтів на рік, але такого обіду вона не годна зварити.
Досі він і слова не сказав про новий будинок, не згадав про нього й тоді, коли Сомс, під приводом нагальної справи, пішов нагору до кімнати, де зберігалися картини.
Джеймс залишився віч-на-віч із своєю невісткою. Його все ще гріло тепло вина й чудового лікеру. Він відчував до Айріні ніжну прихильність. Яка приваблива жінка: слухає вас, і видно, що все-все розуміє; розмовляючи, він пильно її роздивлявся — від черевичків бронзового кольору до хвилястого золота кіс. Вона вмостилася в кріслі стилю ампір, спираючись плечима на вершечок спинки, її гнучке, випростане, напру жене тіло вигиналося за кожним порухом, наче віддавалося обіймам коханця. Уста її усміхалися, очі напівзаплющились.