«Таточку!» Вона не називала його так уже багато років. Він глибоко зітхнув і повільно рушив слідом за нею вниз. Попереду ще ота нікому не потрібна церемонія з конфетті та іншими дурницями. Але йому хотілося перехопити її усмішку, якщо вона визирне у вікно машини; хоча не треба — ще, чого доброго, влучать їй ненароком черевиком в око. Голос молодого Монта палко пролунав у нього над вухом:
— До побачення, сер. Спасибі вам! Я страшенно щасливий.
— До побачення, — мовив Сомс. — Не запізніться на поїзд.
Він стояв на третьому східці знизу, звідки міг дивитися поверх голів — безглуздих капелюхів і голів. Вони вже сіли в автомобіль; ось їх уже засипають конфетті, кидають услід черевик. Щось затопило Сомсові груди, підступило до горла, і раптом — хтозна-чому! — все розпливлося в його очах.
XI. ОСТАННІЙ ІЗ СТАРИХ ФОРСАЙТІВ
Коли настав час виряджати в останню путь цей разючий символ, Тімоті Форсайта, — останнього із чистих індивідуалістів, єдину людину, яка не чула про світову війну, — всі визнали, що вигляд у нього чудовий: навіть смерть не підірвала його здорового організму. Для Смізер і куховарки обряджання покійника стало остаточним доказом того, що вони завжди вважали неможливим, — кінця земного існування старої родини Форсайтів. Бідолашному містерові Тімоті тепер доведеться взяти арфу і співати в товаристві міс Форсайт, місіс Джулії, міс Гестер; разом із містером Джоліоном, містером Свізіном, містером Джеймсом, містером Роджером і містером Ніколасом. Чи буде там місіс Геймен, здавалося сумнівним, коли взяти до уваги, що її тіло спалено. В душі куховарка вважала, що містер Тімоті почуватиме себе не дуже приємно — він завжди був запеклим ворогом катеринок. Скільки разів їй доводилося казати: «От бісова штука! Знову вона під вікном! Смізер, ви б збігали і попросили, щоб її забрали геть». А насправді їй так кортіло послухати музику! Проте вона знала, що за хвилину містер Тімоті подзвонить і скаже: «Ось, дайте йому півпенса і хай собі йде». Частенько вони були змушені докладати ще й своїх три пенси, щоб випровадити катеринщика далі, — Тімоті завжди недооцінював вартості емоцій. На щастя, в останні роки, чуючи звуки катеринки, він вважав, що то дзижчить зелена муха, і їм стало легше, до того ж вони дістали можливість тішитися музикою. Але арфа! Куховарку брали сумніви. Це щось нове! А містер Тімоті ніколи не любив нового. Та вона не ділилася своїми сумнівами зі Смізер, у якої були свої погляди щодо царства небесного, і то такі своєрідні, що могли хоч кого збити з пантелику.
Коли Тімоті обряджали, куховарка плакала, а потім вони всі разом розпили пляшку хересу, яка призначалася на різдво, — тепер це вино, певна річ, ні до чого. Боже милий! Вона прожила тут цілих сорок п'ять років, а Смізер сорок три! А тепер вони оселяться в маленькому будиночку в Тутінгу, житимуть там на свої заощадження і на ті гроші, які ласкаво відписала їм міс Гестер. Стати на нову службу після такого славного минулого — та нізащо в світі! Але їм би хотілося ще раз побачити містера Сомса, і місіс Дарті, і міс Френсі, і міс Юфімію. І навіть якщо їм доведеться самим найняти кеб, вони неодмінно поїдуть на похорон. Шість років містер Тімоті був їхньою дитиною, з кожним днем стаючи дедалі молодшим, аж поки йому вже не було куди молодшати і він пішов з життя.
Належні години чекання вони провели, чистячи й підмітаючи, ловлячи останню мишу, яка ще зосталася в домі, труячи останнього таргана, щоб усе залишити в бездоганному порядку, а також обговорюючи, що вони куплять під час розпродажу: скриньку для шитва міс Енн; гербарій водоростей міс Джулі (тобто місіс Джулії); екран для каміна, вишитий міс Гестер; і волосся містера Тімоті — золоті кучерики, вставлені в чорну рамку. Неодмінно треба буде все це купити — тільки ж тепер усе так подорожчало!
Сомсові довелося розіслати запрошення на похорон. Він продиктував їх у своїй конторі Гредменові — тільки кревні родичі, і без квітів. Замовили шість карет. Заповіт буде прочитано потім, удома.
Сомс прибув об одинадцятій подивитись, чи все готове. За чверть години приїхав старий Гредмен у чорних рукавичках і з крепом на капелюсі. Вони з Сомсом стояли, чекаючи, у вітальні. О пів на дванадцяту під будинком вишикувалась низка карет. Але більше ніхто не з'явився. Гредмен сказав:
— Мене це дивує, містере Сомсе. Я сам розіслав усі запрошення.
— Не знаю, — озвався Сомс, — він утратив зв'язок з родичами.
Сомс часто помічав раніше, наскільки уважніше ставилися в його родині до мертвих, ніж до живих. А тепер та одностайність, з якою всі родичі зібралися на весілля Флер і ухилились від присутності на похороні Тімоті, очевидно, свідчила про якусь радикальну зміну. Звичайно, тут могла бути й інша причина, бо Сомс відчував, що якби він не знав змісту заповіту Тімоті, то, можливо, і сам не прибув би сюди з делікатності. Тімоті залишив чималу спадщину, а прямого спадкоємця у нього не було. Тож кожен побоювався, щоб інші не подумали, нібито він сподівається на якусь частку.