— Здається, все було, як слід, правда?
Відповідь вилетіла з його усмішки, мов хлібна кулька:
— Ви пригадуєте, у Фрезера [87] якесь плем'я закопує наречених до пояса в землю?
Він говорив так само швидко, як і всі інші! В нього були жваві темні очі, а навколо них густі зморшки, як у католицького священика. Вініфред раптом відчула, що він може сказати неприємну річ.
— Весілля завжди дуже цікаві, — промурмотіла вона і рушила далі, до Сомса.
Сомс якось неприродно завмер, і Вініфред відразу побачила чому. Праворуч від нього стояв Джордж Форсайт, ліворуч — Аннет із Проспером Профоном. Досить йому поворухнутися — і він побачить або тих двох, або їхнє відображення в глузливих очах Джорджа Форсайта. Він мав цілковиту слушність, не бажаючи нічого помічати.
— Кажуть, що Тімоті вже недовго жити, — промовив він похмуро.
— Де ти його поховаєш, Сомсе?
— У Гайгейті. — Він порахував на пальцях. — Там їх буде дванадцятеро разом із дружинами. Що ти скажеш про Флер?
— Дуже гарна!
Сомс кивнув головою. Він ще ніколи не бачив її такою чарівною, проте не міг позбутися враження, що в усьому цьому є щось неприродне, — йому й досі пригадувалось бідолашне дівча, яке лежало в кутку канапи. Від тієї ночі й до цього дня вона йому нічого більше не сказала. Він знав від свого шофера, що вона ще раз спробувала відвідати будинок у Робін-Гілі, але зазнала невдачі: він був порожній, господарі виїхали. Знав Сомс і те, що вона одержала листа, але про його зміст йому було відомо лиш те, що він змусив її сховатись і плакати. Сомс помітив, що інколи вона крадькома поглядає на нього, наче й досі хоче здогадатися, що він такого зробив, що ті люди так його ненавидять. От як воно буває! Аннет приїхала з Франції, літо минало поволі, на душі у всіх було тяжко, аж раптом Флер оголосила, що виходить заміж за молодого Монта. Повідомивши батька про це, вона почала ставитись до нього трохи ніжніше. І він дав свою згоду — чи ж варто було чинити опір. Бог свідок, він ніколи не бажав стати їй поперек дороги! А юнак явно кохав її до нестями. Певна річ, вона була у відчаї, до того ж молода, безглуздо молода. Але якби він почав заперечувати, то хтозна, що б вона вкоїла; чого доброго, їй би ще забаглося здобути освіту, стати лікарем, адвокатом або вчинити ще яку-небудь дурницю. У неї не було потягу до живопису, літератури, музики — тобто до тих справ, за які, на його думку, неодружені жінки могли законно братися, якщо вже їм треба що-небудь робити в наші часи. А взагалі, безпечніше було видати її заміж, бо він аж надто добре бачив, як вона гарячкує і непокоїться вдома. Аннет теж поставилася схвально до її наміру — Аннет, від якої Сомс відгороджувався своїм небажанням знати, що вона собі думає, якщо вона взагалі щось думала. Аннет сказала: «Нехай виходить заміж за цього юнака. Він непоганий хлопець, зовсім не такий гультяй, як здається». Бог її знає, де вона підхоплює такі вирази, але її згода заспокоїла його сумніви. Його дружина — як вона поводиться, то вже інша справа — вміє тверезо дивитися на речі і має стільки здорового глузду, що він аж пригнічує. Сомс дав у посаг Флер п'ятдесят тисяч фунтів, вживши застережних заходів, щоб вони залишилися за нею, якщо справа піде не гаразд. А чи може вона піти гаразд? Флер не викинула з думки того іншого хлопця — це він знав. Молоде подружжя мало провести медовий місяць у Іспанії. Він почуватиме себе ще самотнішим, коли вона поїде. Але згодом вона, може, все забуде й знову стане йому ніжною дочкою!
Голос Вініфред збудив його з задуми.
— Оце-то диво дивне — Джун!
І справді, вона з'явилася тут, його двоюрідна племінниця, в своєму балахоні — о боже, як вона одягається! — волосся вибилося з-під стрічки. Флер пішла їй назустріч, вони привіталися. Обидві рушили до сходів, і їх не стало видно.
— Ну, знаєш, — сказала Вініфред, — я аж ніяк не чекала від неї такого! Хто міг сподіватися, що вона прийде!
— Навіщо ти її запросила? — буркнув Сомс.
— Я була певна, що вона не прийде.
Вініфред забула, що поведінка людини залежить від характерних властивостей її вдачі; тобто, іншими словами, не взяла до уваги, що Флер тепер стала «бідолашкою».
Одержавши запрошення, Джун спочатку подумала: «І близько до них не підійду, нізащо в світі!» Але одного ранку вона прокинулась, побачивши уві сні Флер: дівчина у відчаї махала їй рукою з човна. І Джун передумала.
Коли Флер підійшла й сказала: «Ходімо нагору, я тим часом переодягнуся», — Джун рушила слідом за нею сходами. Вони пройшли в колишню кімнату Імоджен, де Флер мала переодягтися.
Джун сіла на ліжко, худа й випростана, схожа на невеличкий пристаркуватий привид. Флер замкнула двері.
Дівчина стояла перед нею, скинувши весільне вбрання. Яка вона гарна!
— Ви, певно, вважаєте, що я дурна, — сказала Флер тремтячими губами, — коли виходжу не за Джона, а за іншого. Але що вдієш? Майкл кохає мене, а мені однаково. Принаймні піду з дому.
Застромивши руку в мереживо на грудях, вона дістала листа.
— Ось що написав мені Джон.
Джун прочитала: «Озеро Оканаген, Британська Колумбія. Я не повернуся до Англії. Хай тобі щастить. Джон».
— Як бачите, вона його надійно сховала, — сказала Флер.
Джун віддала їй листа.
— Ви несправедливі до Айріні, — мовила вона. — Адже Айріні завжди казала Джонові, що він може робити так, як йому захочеться.
Флер гірко посміхнулася.
— Скажіть, хіба вона не зіпсувала і вашого життя?
Джун підвела погляд.
— Ніхто не може зіпсувати життя іншому, серденько. Це дурниця. Бувають бурі, але ми пливемо і не потопаємо.
З жахом вона побачила, що дівчина впала навколішки і притислася обличчям до її балахона. Почулося здушене ридання.
— Ну годі, годі, — бурмотіла Джун. — Не треба! Ну заспокойтеся!
Але підборіддя дівчини дедалі дужче притискалося до її колін, і страшно було чути звуки її ридань.
Ну що ж. Так треба. Після цього їй полегшає. Джун гладила коротке волосся на цій гарненькій голівці; і всі її розпорошені материнські почуття зосередилися в руці й через кінчики пальців виливались на дівчину.
— Не згинайтесь, як лозина на вітрі, серденько, — сказала вона нарешті. — Ми не можемо керувати долею, але можемо з нею боротися. Вище голову. Мені випало те саме. Я теж, як і ви, не хотіла відступитися. І я плакала, як плачете ви. А подивіться на мене!
Флер підвела голову; ридання раптом перейшли в здушений сміх. Щоправда, привид перед нею був худенький, змарнілий і одягнений досить недоладно, але в очах у нього світилась хоробрість.
— Все гаразд, — сказала вона. — Даруйте мені. Сподіваюсь, я все-таки забуду його, якщо помчу швидко й далеко.
І, підвівшись, дівчина пішла до умивальника.
Джун стежила, як вона змиває холодною водою сліди бурхливого вибуху. Коли Флер підійшла до дзеркала, на її обличчі нічого не залишилося, крім легенького рум'янцю, що був їй до лиця. Джун устала з ліжка і взяла подушечку із шпильками. Своє співчуття до дівчини вона виявила тільки тим, що встромила дві шпильки не туди, куди треба.
— Поцілуйте мене, — сказала вона, коли Флер одяглася, і притисла своє підборіддя до теплої щоки дівчини.
— Я хочу покурити, — сказала Флер. — Не чекайте мене.
Коли Джун виходила, вона сиділа на ліжку з сигаретою в зубах, напівзаплющивши очі. Джун спустилася вниз. У дверях вітальні стояв Сомс, ніби занепокоєний тим, що дочка затримується. Джун минула його, струснувши головою. Нижче на площадці стояла її кузина Френсі.
— Подивися! — сказала Джун, показуючи підборіддям на Сомса. — Фатальна людина!
— Не розумію тебе, — сказала Френсі. — Чому фатальна? Джун не відповіла.
— Я не чекатиму проводів, — кинула вона. — До побачення!
— До побачення! — озвалася Френсі, і її сірі кельтські очі широко розплющилися. Давня родова ворожнеча! Ну хіба ж не романтично!
Перехилившись через поруччя, Сомс побачив, що Джун виходить, і полегшено зітхнув. Чому не йде Флер? Вони не встигнуть на поїзд. Поїзд розлучить її з ним, проте Сомса мимоволі непокоїла думка, що вони на нього не встигнуть. Аж ось вона з'явилася нарешті, біжить сходами в коричневій сукні і чорній оксамитовій шапочці, проскочила повз нього у вітальню. Ось вона поцілувала матір, тітку, Велову дружину, Імоджен і попрямувала до нього, швидка й гарненька, як завжди. Як вона поставиться до нього в ці останні хвилини свого дівоцтва? На багато він не сподівався!
87
Фрезер Джеймс (1854–1941) — відомий шотландський антрополог і знавець первісних культур.