Містер Бейнз якнайприязніше ставився до Джун, котра саме тоді частенько бувала в його домі на Лаундз-сквер.
— Цей будинок містера Сомса які в нього визначні ділові здібності! — цей будинок якраз те, що потрібно Філіпові, — казав він Джун. — Навряд чи ви тепер будете з ним часто зустрічатися — і не сподівайтесь на це, моя люба панночко. Добра справа — то добра підстава! Він молодий, йому треба пробивати собі дорогу В його віці я працював з ранку до ночі. Дружина, бувало, мені каже: «Боббі, ти ж за роботою світу не бачиш, подумай про своє здоров'я». Але я ніколи себе не жалів!
Джун поскаржилась йому, що її нареченому ніколи навіть зайти на Стенгоуп-гейт.
Коли він зрештою таки навідався, вони й чверті години не побули удвох, як випадково завітала місіс Септімус Смолл, їй неймовірно щастило на такі випадковості. Босіні негайно встав і, як то було умовлено, сховався в маленькому кабінеті, щоб пересидіти її візит.
— Який він худий, голубонько! — сказала тітонька Джулі. — Я часто помічала, що заручені худнуть, але ти подбай, щоб він не змарнів. У продажу є екстракт із телятини фірми Барлоу; твоєму дядькові Свізіну він дуже допоміг.
Джун випросталася перед каміном на весь свій невеличкий зріст, її личко сердито сіпалося: вона вважала несвоєчасний тітчин візит особистою образою і зневажливо відповіла.
— Худий він тому, що багато працює; люди, зайняті справжнім ділом, ніколи не гладшають!
Тітонька Джулі надулася; сама вона завжди була худорлява, але з цієї незаперечної обставини мала одну-єдину втіху: могла вдосталь мріяти про те, як би стати огрядною.
— На мою думку, — мовила вона сумно, — ти не повинна дозволяти, щоб його називали Піратом; люди можуть подумати хтозна-що, а він же будуватиме Сомсові дім. Сподіваюся, він поставиться до своєї роботи серйозно: це для нього дуже важливо; адже Сомс має неабиякий смак!
— Смак! — вигукнула Джун, скипівши. — Його смак анічогісінько не вартий, у нашій родині ніхто не має смаку!
Місіс Смолл сторопіла.
— Твій дядько Свізін, — сказала вона, — завжди мав чудовий смак! Та й у Сомса чудовий будиночок, невже ти скажеш, що ні?
— Гм! — відповіла Джун. — Хіба тільки тому, що там живе Айріні!
Тітонька Джулі спробувала сказати щось приємне:
— А наша голубонька Айріні задоволена, що переїде за місто?
Джун поглянула на неї так гостро, наче її очима прозирнуло сумління; потім вираз цей зник, а погляд став іще гостріший, наче їй вдалося погамувати сумління. Вона відповіла гордовито:
— Авжеж, задоволена, а чому ні?
Місіс Смолл збентежилась.
— Не знаю, — сказала вона. — Я гадала, може, їй не схочеться розлучатися з друзями. Твій дядько Джеймс каже, що вона мало цікавиться життям. Ми вважаємо — тобто Тімоті вважає — їй слід частіше бувати на людях. Ти ж, мабуть, за нею скучатимеш!
Джун закинула руки за голову.
— Як би я хотіла, — вигукнула вона, — щоб дядечко Тімоті не говорив про те, що його не стосується!
Тітонька Джулі встала і випросталася на весь свій чималий зріст.
— Він ніколи не говорить про те, що його не стосується, — мовила вона.
Джун одразу відчула докори сумління; вона підбігла до тітки й поцілувала її.
— Пробачте мені, тітонько, але краще хай би Айріні дали спокій.
Тітонька Джулі не змогла сказати нічого доречного на цю тему й тому промовчала; вона зібралася йти, застебнула на грудях свою чорну шовкову пелерину й узяла свій зелений ридикюль.
— А як поживає дідусь? — спитала вона, вийшовши в хол. — Нудно, мабуть, йому самому тепер, адже ти весь час із містером Босіні. — Вона нахилилася, жадібно поцілувала онуку і подріботіла до дверей.
Очі Джун налилися слізьми; вона вбігла в маленький кабінет, де Босіні сидів біля столу й малював пташок на звороті конверта, впала на стілець і вигукнула:
— Ой Філе, це просто жах!
Серце її палахкотіло таким самим яскравим вогнем, як і червонясто-золоті коси.
Зранку наступної неділі, коли Сомс голився, йому доповіли, що внизу чекає містер Босіні — бажає з ним поговорити. Прочинивши двері в дружинину кімнату, Сомс сказав:
— Босіні внизу. Піди посидь із ним, а я доголюся. Я вийду за хвилину. Мабуть, він хоче поговорити про будівництво.
Айріні мовчки поглянула на чоловіка, не відповівши, докінчила одягатись і пішла вниз.
Сомс і досі не міг збагнути, яка її думка щодо нового будинку. Вона не висловила ніяких заперечень, а до Босіні ставилася наче по-дружньому.
Поглядаючи у вікно, він бачив, як вони розмовляли внизу у дворику.
Він заквапився і двічі порізав підборіддя. Почувши їхній сміх, відзначив подумки: «В кожному разі, вони подружилися!»
Як він і гадав, Босіні зайшов, щоб забрати його до себе й показати плани.
Він узяв капелюха, й вони пішли.
Плани лежали розгорнені на дубовому столі в архітекторовій кімнаті; блідий, але незворушний Сомс допитливо схилився над ними і довгий час розглядав їх, не кажучи ані слова.
Нарешті він озвався спантеличено:
— Дивний будинок.
Усередині двоповерхового прямокутного будинку був квадратний дворик. Круг дворика на горішньому поверсі йшла галерея, а над ним височів скляний дах на восьми колонах.
На погляд Форсайта, то був справді дивний будинок.
— Багато місця пропаде марно, — додав Сомс.
Босіні почав ходити по кімнаті, і Сомсові не сподобався вираз його обличчя.
— Плануючи цей будинок, — сказав архітектор, — я ставив за мету, щоб ви почували себе в ньому вільно, як справжній джентльмен!
Сомс розставив великий і вказівний пальці, наче вимірюючи, наскільки він виросте в очах усього світу, спорудивши такий будинок, і відповів:
— Атож! Так, я розумію.
Обличчя Босіні засвітилося особливим виразом, який з'являвся завжди, коли він був чимось захоплений.
— Я прагнув спроектувати будинок, що відзначався б почуттям власної гідності. Якщо він не подобається вам, скажіть одверто. Звичайно про це ніхто не думає — навіщо почуття гідності, коли можна втулити ще одну вбиральню? — Він несподівано тицьнув пальцем у ліву частину прямокутника. — Тут вам є де розвернутися. У цьому приміщенні, відокремленому від двору завісами, будуть ваші картини, розсуньте завіси, і ви матимете простір п'ятдесят один на двадцять три і шість десятих. Оця пічка посередині виходить одним боком у двір, а другим — у картинну галерею; оця стіна вся скляна, виходить на південний схід, а дворик — на північ. Решту картин ви можете повісити у верхній галереї чи в інших кімнатах. В архітектурі, — провадив він, дивлячись на гостя, але, очевидно, його не бачачи, що неприємно вразило Сомса, — як і в житті, не можна досягти почуття власної гідності без систематичності. Кажуть, що це вже не модно. Проте над цим варто поміркувати — адже нам ніколи не спадає на думку втілити основний принцип життя в наших оселях; ми захаращуємо свої будинки оздобами, гарненькими дрібничками, затишними куточками, — всім, що може потішити око. А треба навпаки: око хай спочиває; створіть враження кількома енергійними лініями. Головне — це систематичність: без неї немає почуття власної гідності.
Сомс, із притаманною йому підсвідомою іронією, подивився на краватку Босіні, відхилену від перпендикуляра; до того ж архітектор був неголений, і одяг його не відзначався охайністю. У своєму захопленні архітектурою він, очевидно, забував дати систематичний лад самому собі.
— А чи не скидатиметься будинок на казарму? — запитав Сомс.
Відповідь він дістав не зразу.
— Я вас розумію, — сказав Босіні, — вам потрібен будинок на зразок тих, що їх будує Літлмастер, — гарненький, затишний домочок, слуги хай живуть на горищі, а парадний ганок буде нижчий, щоб сходи стали вищі. Будь ласка, зверніться до Літлмастера, він хлопець пречудовий, я знаю його давно!
Сомс занепокоївся. Сказати правду, проект йому сподобався, і вдоволення своє він приховував інстинктивно. Говорити компліменти було не в його натурі. Люди, які відверто висловлюють свій захват, викликали у нього зневагу.