Нарешті, побачивши все, що можна було побачити, Джеймс вийшов надвір тими самими дверима, якими зайшов, і, відчуваючи, що його зусилля, а також час та гроші змарновано, він закликав на поміч усю свою форсайтівську мужність, гостро позирнув на Босіні й мовив:
— Здається, ви частенько бачите мою невістку. То яка її думка щодо цього будинку? А втім, вона, мабуть, його ще й разу не бачила?
Він питав це, чудово знаючи, що Айріні сюди приїздила, хоч у тому візиті не було нічого незвичайного, крім її дивних слів — «Мені байдуже, попаду я додому чи ні»— та ще того, як сприйняла цю звістку Джун.
Цим питанням Джеймс мав на меті, як він сказав сам собі, дати Босіні нагоду виправдатися.
Архітектор довго мовчав, дивлячись на Джеймса так пильно, аж тому стало ніяково.
— Вона бачила будинок, — нарешті відказав він, — але, що вона про нього думає, я не знаю.
Знервований, спантеличений, Джеймс уже ніяк не міг облишити цю небезпечну тему.
— О, то вона його бачила? — перепитав він. — Мабуть, її привозив Сомс?
— Та ні, — відповів, посміхаючись, Босіні.
— Невже вона приїздила сама?
— Та ні.
— То хто ж її привозив?
— Боюся, мені не слід говорити, з ким вона приїздила.
Добре знаючи, що Айріні приїздила зі Свізіном, Джеймс сторопів, почувши таку незрозумілу відповідь.
— Отакої! — промимрив він. — Адже ви знаєте, що… — і він затнувся, своєчасно збагнувши, що може себе зрадити. — Ну що ж, — озвався він за мить, — не хочете мені казати, то й не кажіть. Мені ніхто нічого не розказує.
На його подив, Босіні запитав його:
— До речі, скажіть мені, будьте ласкаві, чи ще хтось із ваших збирається сюди приїхати? Я хочу бути на місці!
— Ще хтось? — перепитав збентежено Джеймс. — А хто ще може приїхати? Я не чув про це. Бувайте здорові.
Потупившись, він простяг руку, торкнувся долонею до долоні Босіні й, узявши парасольку трохи вище шовку, пішов геть терасою.
Повертаючи за ріг, він озирнувся й побачив, що Босіні поволі йде слідом за ним. «Скрадається попід стіною, — подумав Джеймс, — наче великий кіт» Босіні підняв свого капелюха, але Джеймс не відповів йому.
Минувши алею і переконавшися, що його вже не видно, Джеймс пішов іще повільніше. Згорбившись іще більше, аніж дорогою сюди, худий, голодний і прибитий, Джеймс помалу дибав до станції.
А Пірат дивився, як він сумно чвалає геть, і, мабуть, шкодував, що був із старим такий непривітний.
V. СОМС І БОСІНІ ЛИСТУЮТЬСЯ
Про свою поїздку Джеймс не прохопився жодним словом; але, зайшовши якось уранці до Тімоті поговорити про каналізацію, що її братові довелося провести на вимогу санітарної інспекції, він принагідно згадав, що бачив новий Сомсів дім.
Будинок, здається йому, непоганий. Його можна довести до ладу. Цей молодик по-своєму тямущий, проте спробуй-но вгадати, скільки коштуватиме Сомсові все те будівництво.
Юфімія Форсайт, що саме нагодилася, — вона приїхала взяти останній роман превелебного містера Скоулза «Пристрасть і пересторога», що мав такий величезний успіх, — і собі докинула слово:
— Я бачила вчора Айріні в магазині; вона любенько розмовляла з містером Босіні в бакалійному відділі.
Такими звичайними словами вона змалювала сцену, яка в дійсності справила на неї глибоке й дуже складне враження. Юфімія поспішала до відділу шовкових тканин крамниці церковно-комерційного товариства, — Форсайти не могли нахвалитися цією крамницею за її чудовий принцип приставляти товари тільки після оплати, обслуговуючи лише надійних покупців, — набрати шовку для матері, що чекала в кареті.
Проходячи бакалійним відділом, вона була неприємно вражена, помітивши струнку жінку, що стояла до неї спиною. У жінки була така бездоганна, така знадлива фігура, вона була так елегантно вбрана, що інстинктивне почуття моральності Юфімії зразу сполошилося: скоріше інтуїтивно, аніж із досвіду вона знала, що така гарна фігура рідко сполучається з чеснотою, а на думку самої Юфімії — ніколи; її власна спина завдавала кравчині чимало клопоту.
Підозра її підтвердилась. З аптечного відділу вийшов молодик, скинув похапцем капелюха й забалакав до незнайомої леді.
Отоді Юфімія й побачила, за ким стежить: виявилося, що леді — то місіс Сомс, а молодик — містер Босіні. Щоб її не помітили, Юфімія зразу заходилася купувати туніські фініки, — адже незручно зустрічатися із знайомими, коли в тебе повні руки пакунків, та ще й у таку ранню пору — і ненароком стала цікавим свідком їхньої короткої зустрічі.
Обличчя місіс Сомс, звичайно трохи бліде, прегарно зарум'янилося; а містер Босіні поводився дивно, хоч був вельми принадний (Юфімія вважала, що він показний чоловік, а прізвисько Пірат, яке вигадав Джордж, здавалося їй дуже романтичним, просто чарівним). Босіні начебто її упрошував. Вони так захопилися розмовою — точніше, Босіні захопився, бо місіс Сомс майже не озивалась, — що зовсім не зважали на людей, яким доводилося їх обходити. Якийсь симпатичний старий генерал, прямуючи в тютюновий відділ, мусив звернути вбік, але, глянувши на обличчя місіс Сомс, цей старий дурень скинув капелюха! Всі чоловіки одним миром мазані!
Та найдужче вразили Юфімію очі місіс Сомс. Вона не підвела їх на містера Босіні жодного разу, але, коли він пішов, подивилася йому вслід. І що то був за погляд!
Того погляду Юфімія довго не могла забути. Скажемо без перебільшення, що він пройняв її своєю палкою ніжністю, наче Айріні прагнула завернути юнака назад і відмовитись від своїх слів.
Проте Юфімія не мала часу над тим розмірковувати: треба було купувати шовк; але ця сцена її «дуже заінтригувала — страшенно!». Вона кивнула місіс Сомс, щоб показати, що її бачили; і, розповідаючи потім про це своїй приятельці Френсі (Роджеровій дочці), сказала: «І як вона знітилася!»
Джеймсові дуже не хотілося зразу повірити в новий доказ, що стверджував його власні підозри, і він перебив Юфімію.
— Та то вони, певно, прийшли купувати шпалери.
Юфімія посміхнулась.
У бакалійному відділі? лагідно відповіла вона і, беручи зі столу «Пристрасть і пересторогу», додала: То ви, тітонько, дозволите мені її почитати? Бувайте здорові! — І пішла.
За хвилину пішов і Джеймс: він і так затримався.
Прибувши в контору «Форсайт, Бастард і Форсайт», він застав там Сомса. Той сидів у конторському кріслі й складав заперечення проти позову. Сухо привітавшися з батьком, Сомс витяг із кишені листа й мовив:
— Вам буде цікаво прочитати оце.
Джеймс прочитав:
309 Д, Слоун-стріт,
15 травня
«Шановний Форсайте!
Спорудження Вашого будинку закінчується, і як архітектор я свої обов'язки виконав. Коли Ви згодні, щоб я довершив його опорядження, яке я почав був на Ваше прохання, то застерігаю Вас: я працюватиму лише в тому разі, коли Ви дасте мені змогу робити все на мій власний розсуд.
Кожного разу Ви привозите яку-небудь нову пропозицію, що суперечить моїм планам. У мене є три Ваші листи, в кожному з них Ви рекомендуєте оздобу, тулити яку я не маю ані найменшого наміру. Вчора вдень приїздив сюди Ваш батько і теж зробив кілька цінних пропозицій.
Тому, прошу, зважте, чи Ви волієте, щоб я опоряджував Ваш будинок, чи щоб склав свої повноваження, — щодо мене, то я вибрав би останнє.
Але врахуйте, що, беручися за роботу, я хотів би довершити її самостійно, без будь-чийого втручання.
Коли я візьмусь за це діло, то зроблю його сумлінно, але дозвольте мені діяти на власний розсуд.
Щиро Ваш Філіп Босіні»
Важко визначити безпосередню причину, яка спонукала Босіні написати цього листа, хоча цілком імовірно, що він був написаний під впливом раптового обурення проти того становища, в якому архітектор опинився перед Сомсом, — того одвічного становища Мистецтва перед Власністю, що так чудово висловлене на звороті багатьох найпоширеніших сучасних виробів — висловлене реченням, яке своєю виразністю не поступається найкращим зразкам Тацітової прози: