Ранкове сонце підбилося вже височенько, стояло майже в зеніті, коли заспаній Терезі заманулося вийти на подвір'я. Защіпаючи на ходу джинси, підійшла до великого відра з водою, лінькувато поглянула на безхмарне небо і з нехіттю вмилася прозорою холодною водою. Сон не відступав; все ще перемагаючи дрімоту, вона опустилася на сходи і, притискаючи рушник до вологого обличчя, перебрала в пам'яті вчорашні події.
Дивно було самій, що її так схвилювала поява незнайомого і його безглузда балаканина. Якби він був маніяком, він спробував би її переслідувати. Атак… може, приколовся. Буває…
Сьогодні ввечері вона мала бути у Львові. Пообіцяла Валентину, що відірветься від своїх божественних справ і спуститься на грішну землю. А точніше, повечеряють у затишному кафе і проведуть разом кілька годин. Перед тим як він знову поїде у справах. Відколи Валентин поселився в столиці, вони зустрічалися нечасто. Минулого разу вона образилася — коханий назвав її нереальною. Мав на увазі її фанатичний потяг до мистецтва. А якою могла вирости Тереза, коли їй ніколи не доводилось хоч щось виборювати. Хочеш університет? Ось, на долоньці. Хочеш дачу в Карпатах? Ось вона! Коханий її примхів не сприймав. Та й чи можна його назвати коханим? Так, людина, яка поруч, тільки й те. І яка пов'язує власні плани на життя з тобою. Досить непогано знається на мистецтві й бере участь у різних заходах як організатор. А ще, крім того, має власний бізнес. Досить непогана партія, чи не так?
Можливо, він навіть її кохає. Тереза не була впевнена стовідсотково, але якби він нічого не почував, вони давно б уже розійшлися. А так терпить усі її коники. Коли Тереза цілком серйозно сповістила йому про свій намір стати професійною художницею, він погодився, навіть сказав, що не хотів би, аби його дружина працювала. Мабуть, гадав, що вона сидітиме вдома і буде домогосподаркою, котра десь, колись, щось там намалює… Він, певно, справді так гадав, бо коли Тереза почала тижнями жити на дачі, подалі від цивілізації, і писати свої картини, щоб ніхто їй не заважав, Валентин її не зрозумів і назвав нереальною. Для нього бізнес, безперервний рух, можливість заробити гроші — ось справжнє життя. Те, що дає змогу людині почувати себе справді людиною. Тереза не розуміла важливих речей. Забезпечене розпещене дівчисько. Але невдовзі він збагнув, що вона не розуміє ще однієї дуже важливої істини — що таке сім'я. Того, заради чого людина все робить і, зрештою, живе. Полишена на себе (бо батько за роботою майже не бачив дочку) уявляла себе окремо від чоловіка і дітей. Терезі хотілося лише творити свої картини, а стосунки між рідними, близькими людьми були для неї другорядними. І Валентина дратувала її нереальність, її нерозуміння, але він вважав, що зможе підкорити собі примхливу, досить капризну успішну маленьку художницю Терезу Януш.
Найголовніше, що Тереза все це усвідомлювала, наче відгадувала його думки. її приваблювала така гра, самій цікаво, хто ж кого переможе?
А можливо, вона усвідомлювала значно більше: жити нормальним життям — це не для неї. І хто розпорядився її долею, небо чи пекло, її підсвідомість теж не могла збагнути…
— Відпочиваєш? — раптом почула дівчина десь зовсім поряд.
Спершись на браму, стояла сусідка, що жила через хату. Ще молода Років під сорок, але вже добре спрацьована огрядна жінка із захованим під хусткою волоссям. Характер у неї був хороший. Добра і жартівлива, одне слово, жартівниця.
— Ага, відпочиваю, — неголосно, але так, щоб відповідь Галина все ж таки почула, відповіла Тереза. — Втомилася спати, тож відпочиваю.
Щире позіхання стало найкращим підтвердженням її словам.
— А що ж ти вночі робила, що вдень спиш? — Галя кинула погляд на годинник.
— Дощ не давав, — збрехала Тереза.
Вона пам'ятала, що вибилася зі сну лише на десять — п'ятнадцять хвилин, але хіба люди, які звикли вставати о шостій ранку, тебе зрозуміють? І що казати? Добре, що все можна перекласти на стихію, мовляв, страшно було, блискало, шуміло…
Але наступне питання вивело Терезу з рівноваги:
— Який дощ?
— Злива…
— Злива?… Але ж не було ніякої зливи. Я не сплю від четвертої, виходила надвір. Сухо. Зовсім сухо. Поглянь, і пилюку не прибило. Коли б то пройшов хоч маленький дощик, а то так набридло, на городах нічого не росте!..
Якби Галина тільки знала, яке враження справлять її слова! Як стиснеться Терезина душа.
Не могло наснитися.
Озеро, статуя — це сон… Так можна і з глузду з'їхати…
У вас бувало, що подія, яка відбувається, здавалася такою, що колись вже була? Коли здається, ніби знаєш, що станеться найближчим часом. Знаєш, але не можеш до кінця втямити того, що має відбутися. Просто не хочеш вірити, що ЦЕ таки станеться…