Ніхто й не помітить зникнення ще одного дивака. Ніхто у світі не засумує за ним. Одна лише дівчина згадає і заплаче, можливо, колись навіть розповість своїм дітям, що був такий дивак.
Ввечері, коли стемніло, Тереза вже й не сподівалася на прихід коханого. Вона лежала на ліжку, скрутившись калачиком, і чекала, що разом з темрявою прийде ВОНО — мертве і безжалісне. Вона не сумнівалася, що коли-небудь настане мить його приходу. Вона потрібна ЙОМУ. Невідомо для чого, але потрібна.
Коли відчинилися двері в спальню, Тереза заплющила на мить очі, аби не бачити того, що прийшло по неї… А потім почула голос Бориса:
— Мені не вдалося. Потрібне тіло. Те саме тіло.
Вона не розбирала змісту. Видих злився із зойком радості — так щиро вона в житті ще не раділа. Сама не осягала, що зістрибнула з ліжка. Кинулася на шию Борису і почала жадібно його цілувати. Він не противився, навпаки — з такою ж жадібністю відповідав на її цілунки і за мить навіть перейняв ініціативу на себе.
Тільки один раз вона зупинилася, щоб сказати:
— Я знайшла свою квітку, Борисе.
І він усе зрозумів.
Він був лагідним, ніжним, пестливим, більше зважав на її відчуття, ніж на власні. її тіло з особливим трепетом відповідало на кожну ласку і поцілунок. Здавалося, так солодко ще не було ніколи…
Під ранок, коли Борис заснув, а вона пригорнулася до нього, раптом прийшло усвідомлення, що вже ніколи не зможе бути з Валентином.
По суті, вона сама запропонувала себе Борису, і будь-який інший уже б зневажав її. Але не він. Таких слів про кохання вона ще ніколи не чула і ніколи не відчувала стільки ніжності у дотику.
Вона хотіла бути з ним завжди.
…а під вікнами оселі, де ніжилися в обіймах закохані, стояла юна дівчина, так схожа на Жасмін, обійняла себе руками, і з очей нестримно текли сльози…
Вона прокинулася о дев'ятій ранку, Бориса вже не було. Раніше любила, коли Валентин покидав її в ліжку, це давало змогу поніжитися і розслабитися без його присутності. Але Бориса вона хотіла бачити, відчувати, хотіла лягти йому на груди, ніжно поцілувати в шию, прошепотіти якусь нісенітницю. І він обов'язково сказав би «кохаю».
Дивно, ні вчора на шляху до Львова, ні ввечері, коли кохалися біля каміна, він не говорив, що планує відлучитися. Справ більше немає, він, з його досвідом і знанними, не може втихомирити Духа, і залишається тільки спостерігати за розвитком подій. Але одне все ж пообіцяв Терезі:
— Я ніколи не віддам тебе ніякій силі, ти будеш щаслива, станеш відомою художницею і… — і не договорив.
А даремно Тереза не дозволила йому сказати ті слова… затуливши поцілунком вуста. Він хотів сказати, що з Валентином їй буде добре…
Але це було по дорозі додому на невеличкій заправці, коли зайшли в магазин купити води і чогось поїсти. Тоді ще Тереза пустувала, мов маленька дитина. Вона була повною протилежністю Діні — завжди цілеспрямованій і непохитній, яка при своїй зовнішній тендітності мала натуру сильну і далекосяжну.
А поки доїхали до будинку, вже й не виникало бажання говорити про Валентина. Хто він такий, щоб забрати Терезу? Чи зможе він любити її все життя, не зрадити і забезпечити всім необхідним? Відповідь очевидна. Хіба що останнє. Але він, Борис, теж зможе відгородити Терезу від фінансових проблем, і не тільки. Чому він має віддавати комусь кохану людину, коли доля йому вдруге дає шанс знайти щастя? Це така рідкість, і він не сподівався на таку велику Божу милість. Вчора, при світлі каміна, коли він годував її скибочками персика і вона сказала, що персик такий солодкий, мов його кохання, Борис вирішив боротися за неї, вже не тільки з демоном, але й з Валентином.
Залишилося тільки одне, що не давало спокою, — клятва, що її він дав Діні. Поклявся на крові, що вічно кохатиме її одну і помститься. Не зміг помститися — треба бути Богом чи хоча б ангелом, а він тільки людина. Та й з почуттями не вийшло — зустрів іншу. Подвійна зрада. Мертві такого не вибачають.
Але Діна повинна зрозуміти. Вона завжди відрізнялася від інших жінок неабиякою мудрістю. Тож коли Тереза під ранок заснула на його плечі, вкрившись ковдрою, виникло єдине правильне рішення — попросити в Діни пробачення і все пояснити. Свято віруючи, що там, у могилі, Діна чує його, він вирішив зранку відвідати її вічну домівку.
Яким же улюбленим став будинок Бориса! Навіть розкішний батьківський особняк і власна квартира не були такими рідними, як ця оселя, в яку запропонував переселитися коханий.