Кришка виявилася важкою. Такою важкою, що Терезі знадобилося кілька хвилин, щоб підняти її. Збиті докупи товстелезні дошки ніяк не хотіли піддаватися на постукування і зусилля дівчини, але зрештою — і то досить легко — піднялися і дозволили себе відсунути.
Важкий застояний запах пилу, сіна та старовини вилився з отвору просто в лице. Від несподіванки Тереза відсахнулася і мало не злетіла з драбини. Потім зрозуміла, що запах — не єдина неприємність, яку доведеться терпіти. Ще є темрява. Густа-густюща темрява горища.
Довелося повернутися за ліхтарем.
Вже з потрібною річчю в руці відсунула кришку подалі, що було зробити доволі важко, й обережно зійшла східцями нагору. Так, на горищі було справді темно, але темряву розмивали смужки сонця, що їх випромінювало одне-єдине маленьке віконечко в стіні. Скельця вікна не витиралися, мабуть, вже дуже давно, можливо, кілька десятків років. Тож вони стали брудними та помутнілими від пороху та павутини, що заполонила практично все горище. Якби віконце було відчинене, повітря не було б таким тягучим і не віддавало таким застояним запахом цвілі.
Завжди це якби…
Поступово освітлюючи горище, Тереза розгубилася і навіть на якусь мить забула, для чого вона сюди піднялася. Вражаюча картина. Старі поламані речі, можна сказати, антикваріат, розкидані просто по підлозі. Купи мотлоху, вкритого товстим шаром павутиння, пилюки та часу… Навіть не відомо, чи зможе вона через цей безлад пройти.
Тереза ступила крок і навіть не звернула уваги на те, що під ногами сухо.
Але ж там, внизу, все вологе!
На кілька хвилин вона забула, для чого сюди піднялася. Ще ніколи в житті вона не бачила стільки старовини одночасно. Хіба що в музеях. Дивно. Хіба попередні власники не мали уяви про антикваріат і про те, скільки він коштує? Чи їм зовсім не потрібні гроші? В останньому Тереза дуже сумнівалася, правда, вона не бачила тих людей, але добре пам'ятає, в якому стані була хатина, коли вона вперше сюди приїхала.
Скільки старовини!
Тереза зупинилася перед кутою рельєфним залізом палицею, що стирчала з гори мотлоху і павутини. Легенько відкинула рукою павутину, намацала якийсь матеріал і зсунула його з предмета. Неприємне відчуття, тим більше, що під руку можуть потрапити живі павуки, цілі кубла павуків. Та й не лише під руку: вона стояла точнісінько в такому самому мотлоху, в якому крім павуків могло водитися що завгодно. Та позаяк уже тут…
Кута залізом палиця виявилася частиною прядки. Дуже давньої і гарної, правда, з поламаним колесом і перекошеними ніжками. Власне, прядка лежала боком на горі якогось антикваріатного брухту. Для того щоб побачити, що під нею, треба розбирати мотлох, а в Терези чомусь не виникло такого бажання, коли згадала, якою є на дотик павутина.
Переступивши через вкрите павутиною лахміття, вона почала пробиратися далі до віконечка. Треба обов'язково освіжити тут повітря, а для цього постаратися відчинити віконце або, у найгіршому разі, розбити його.
Наступна купа залізяччя сягала майже її росту. Щось покручене і гостре. Світло ліхтаря ковзнуло по кованих прутах, але Тереза так і не змогла збагнути, що то було перед нею. Щоправда, довелося озирнутися на залізяччя ще раз. Коли проходила повз нього і вже хотіла переступити через набитий старим посудом ящик, щось її сіпнуло. Так, ніби зачепилася сорочкою за щось гостре.
Озирнулася і попід шкірою пройшов легенький морозець…
До залізяччя було щонайменше півметра. Вона не могла ні за що зачепитися. Просто не могла.
Але ж таки щось сіпнуло її!
Готова поклястися.
Всупереч здоровому глузду ще раз освітила купу пруття, аби пересвідчитися, що все лежить на місці. І лише коли не помітила жодного поруху, пішла далі.
Тепер зосередити увагу заважали нерви і серце, що раптом почало шалено битися. Ось-ось вистрибне з грудей. Достатньо якогось шурхоту чи стуку. Вона знала, як називається такий стан. Страх, найжахливіший із усіх станів людської душі. Його ніхто не може пояснити. Існує споконвічно, нікому не підвладний і не знає, що таке спокій. Немов червоточина живе в душах людей. Заважає думати, а іноді й жити. Хоч хтось може похвалитися, що подолав у собі страх? О, він має безліч ликів! Страх болю, фізичного болю, крові, смерті, страх втрати близької людини, страх зради. Останній найпідступніший з перелічених. Це коли віриш людині, довіряєш найпотаємніше, а потім, коли тобі у важку хвилину потрібна підтримка, дізнаєшся про зраду.