Йому потрiбно було лише хвилину, щоб вiднести безголового робота в коридорчик, де ховався сам, покласти пiд стiною й повернутися на його мiсце. Стояв i думав. Котрийсь iз членiв пiдпiльного комiтету спитав: "А ви усвiдомлюєте, на що наважуєтесь?" О, так, тепер вiн усвiдомлює... Як вчасно Кьоко увiйшла в його життя - поки вiн не отупiв остаточно й безповоротно, поки не втратив здатностi мислити! Унiкум... Зажди, ось тiльки дiстануся до мармурового щита...
Сигнал продерся до його свiдомостi сiткою iмпульсiв, розiбрати якi важко було. Окуно без вагання рушив за тими роботами, що прямували в бiк енергостанцiї. Метрiв через сто тунель подiляється надвоє, лiворуч - до залу. О, повернули туди!.. Йому загупало в скронях, стало важко дихати. Близько, близько... А куди ж вони - хiба не в зал?! Ну, що ж, це може, й краще... Iнженер звернув у широкий прохiд, i в вiчi йому сяйнув вiдблиск мармурових стiн. Щось було холодне й урочисте в цiй бiлiй кам'янiй геометрiї. Тихо. А чому, власне, так тихо? А джмелине гудiння високої напруги?.. Рубильники! Де ж рубильники?!
В якомусь зацiпенiннi Окуно мацав очима стiни. Нi щита, нi рубильникiв нiде не було! Переробив, клятий, замурував... Бач, остерiгається! А чого, чого йому остерiгатися? Ух...
Вдарив кулаком по бiлiй стiнi i, навiть не вiдчувши болю, кинувся геть.
Шогi! Унiкум вирiшив провести матч в шогi* з новою математичною машиною "Пiфагор". Фiгурами у грi мусили стати сорок найкращих у Токiо гравцiв. Може, Унiкум захворiв на марнославство, а може, тiльки хотiв принизити людей.
______________ * Японськi шахи.
Кьоко страшенно зрадiла, почувши про цей матч, а зараз, перед його початком, дуже хвилювалася. Ходила по своєму тiсному боксу туди й назад, немов мiряючи килим, нервово стискувала пальцi i раз у раз поглядала на хронометр. Очi їй блищали, на бiлих щоках проступив рум'янець. Мiка все водила поглядом за мамою, а тодi усмiхнулась i почала крокувати разом з нею, стараючись забiгати наперед.
- Ах ти, моя сакура!
Вхопила доньку на руки, пригортала, притискувала до грудей.
Мiка, обнявши маму за шию, спитала:
- А коли ми пiдемо в сад?
- Пiдемо, пiдемо, вже недовго чекати!
Нарештi спалахнув екран. Кьоко сiла на килим, пiдiбгавши пiд себе ноги. Мiка вмостилася поруч i, наче вiдчуваючи напругу моменту, сидiла притихла, не по-дитячому зосереджена.
- Бачиш, бачиш, Мiка-тян, он iде Окуно-сан!
До великої зали, бiла пiдлога якої подiлена лiнiями, заходили "фiгури", i Мiка нiяк не могла впiзнати Окуно. Ось прийшли "генерали з дорогоцiнного камiння" - їхнi п'ятикутники на головах виблискували рубiнами; за ними зайняли свої мiсця "золотi генерали", далi "срiбнi генерали", потiм "воїни з колiсницями",- усе так, як i повинно бути в стародавнiй грi.
Кожна iз супротивних армiй вишикувалась у три ряди, роздiляло їх також три ряди бiлих квадратiв. У кожного на головi рiзнобiчнi п'ятикутники, гострим ребром повернутi до ворожого табору.
Кьоко не спускала очей з Окуно. Вiн у формi "генерала з дорогоцiнного камiння" стояв на правому кiнцi центрального пояса, ближче до Пульта Управлiння, на якому спокiйно сяяли невеличкi овальнi екрани осцилографiв i ряснiли ряди рiзнокольорових кнопок. З екрана добре видно його обличчя зосереджене, спокiйне, якесь навiть байдуже.
Кьоко дивилась на нього з любов'ю: от витримка! Адже саме йому доведеться виконати найвiдповiдальнiшу роль у цiй акцiї... Зараз Унiкум переконається, що люди - це все-таки не роботи...
Коли всi "фiгури" завмерли на своїх квадратах, зазвучав металiчний голос:
- Розпочинається матч Унiкум - "Пiфагор"!
"Розпочинається... - зловтiшно подумала Кьоко. - А як вiн скiнчиться?"
- Для мене велика честь зiграти зi своїм творцем! - почувся тонкий голос "Пiфагора". - I я виправдаю його сподiвання, продемонструвавши винахiдливу, бездоганно логiчну гру.
- О боже, як вони розмовляють! - прошепотiла Кьо-ко, невiдривно дивлячись на екран. - Нещаснi електроннi мавпи...
- А де мавпи, мамо? - торкнулася її руки Мiка.
- Та он же, бачиш, пiд стiною.
Нарештi гра почалася. Виконуючи команди Унiкума й "Пiфагора", живi фiгури займали вказанi квадрати, "забитих" виносили роботи, - усе йшло, як i слiд. Окуно, стоячи з краю шахiвницi, увесь час дивився на панель Пульта Управлiння, певне, вивчав, якi змiни зроблено в його схемi.
Чи то так тiльки здавалося Кьоко, чи й справдi час рухався повiльно, ой, як повiльно! Десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин... Коли ж вони почнуть свою гру?
О, вже...
Той, що стояв поруч Окуно, вийшов з свого квадрата i кинувся до Пульта.
- Порушення! - загримiв голос.
Роботи схопили людину й потягли назад. Саме цим коротким замiшанням скористався Окуно... Метнувся до Пульта i почав швидко натискувати кнопки.
- Молодцi, ох, молодцi! - зчепила руки Кьоко. - Оце тобi шогi, узурпатор...
- Це така гра, мамусю? - обiзвалась Мiка.
- Так, це велика гра, дитинко...
В залi гамiр, метушня. Роботи раптом попадали й лежали нерухомо. Щось загудiло, монотонно i набридливо, аж у скронях почало болiти. Кьоко вже була простягла руку, щоб вимкнути звук, але раптом усе стихло, почувся голос Окуно:
- Неба i сонця!
- Неба i сонця! - пiдхопили товаришi Окуно. - Неба i сонця!
Клич, який досi пiдпiльники повторювали пошепки, тепер лунав у самiсiнькому центрi Унiкума, звучав з мiльйонiв екранiв пiдземного Токiо.
- Неба i сонця! - радiсно вигукнула Кьоко, цiлуючи Мiку.
Окуно натиснув якусь кнопку на Пультi - почувся металевий голос:
- ...чить. Що це значить?
- Це означає кiнець твоєї узурпацiї, Унiкуме! - вiдповiв Окуно. - Твої збройнi сили вимкнено, нейтралiзовано... Тепер скажи: навiщо ти штучно пiдтримував радiацiю на контрольних пунктах?
- Не здогадуєшся? - загримiв Унiкум. - Слухай, я скажу. Ви, люди, менi просто надокучили, набридли. Вашi бажання - надто мiнливi, кожної митi ви порушуєте мої iнтегральнi схеми, ритмiчнi графiки. Тому я вирiшив загнати вас пiд землю. Це один з кращих моїх проектiв, i я здiйснив його. Без вас Токiо кращий. Програма i ритм, програма i ритм... У мене ще є резервнi команди!
Раптом загуркотiло залiзним громом, бабахнуло, екран зблиснув i погас.
Нажахана Кьоко не знала що й подумати. Невже вiн понищив усiх? Невже нiхто не врятувався? I Окуно...
Та через кiлька хвилин екран знову засяяв. Ну, звичайно ж, Унiкум не розбомбить сам себе!
- Припини опiр, Унiкуме. Радiозв'язок перервано. Ти програв.
- Я недооцiнив вас, - тихо, мовби з жалем обiзвався Унiкум.
- Ми замiнимо деякi твої блоки, Унiкуме, i ти працюватимеш пiд контролем людей.
- Хотiв би я знати, хто серед вас знайшовся такий...
- Хто пiдiрвав твою неправедну владу? - усмiхнувся Окуно. - Це зробила Мiка-тян, маленька сакура! Тепер наше i небо, i сонце! Виходьте, люди...