– Хе-хе! – глумився залізничник. – Ви, напевно, поет. Такі собі жарти.
– Який матиме вплив навіть казкова земна швидкість потяга на великий рух і на його ефект?
– Хе, хе, хе! – реготав начальник.
– Жодного! – вигукнув Шиґонь. – Ані на дюйм не змінить його великої дороги, ані на міліметр не перемістить його космічних шляхів, бо ми їдемо на кулі, яка котиться в просторі.
– Як муха на гумовій повітряній кульці. Хе, хе, хе! Що за думки, що за ідеї! Маю визнати – ви першокласний гуморист.
– Ваш нещасний потяг, ваша муравлина, виснажена колія в найбільших, найсміливіших, так би мовити «імпульсах», підлягає, підкреслюю, дослівно підлягає, водночас майже двадцяти найрізноманітнішим рухам, і кожен з них є незрівнянно сильнішим, очевидно міцнішим, від цього мініатюрного розмаху.
– Хм… цікаво, дуже цікаво! – насміхався невблаганний супротивник. – Близько двадцяти рухів! Пі, пі – вражаюча кількість.
– Не кажучи вже про такі базові знання, які ніколи не снилися жодному залізничникові, але відомі кожному школяреві. Потяг, що мчить з найбільшою швидкістю від точки А до точки B, мусить водночас із землею виконати повний оберт із заходу на схід навколо своєї осі за одну добу.
– Хе, хе, хе! Новини, новини…
– Водночас він крутиться разом з цілою земною кулею довкола Сонця…
– Як нічний метелик довкола лампи…
– Покиньте свої дотепи! Нецікаво. Але то ще не все. Разом із Землею і Сонцем він прямує по еліптичній лінії до якогось невідомого пункту в просторі, що знаходиться десь біля сузір’я Геркулеса і Центавра.
– Філологія на послугах астрономії. Браво!
– Дурнику, а пройдімо до побічних рухів. Ти чув щось про прецизійний рух землі?
– Може, і я чув. Але що нас це все обходить? Хай живе залізничний рух!
Шиґонь ошаленів, і підняв свою важку, як молот руку, і різко вдарив по голові огидного дотепника. Та лише розтяв рукою повітря: непрошений гість кудись зник, розчинився в повітрі, а місце навпроти враз спорожніло.
– Хе, хе, хе! – зареготало щось в другому кутку купе.
Шиґонь озирнувся і зауважив «начальника», що сидів навпочіпки, він так стільки сильно скорчився, що скидався на карлика.
– Хе, хе, хе! А що? Будемо ввічливі на майбутнє? Якщо ти хочеш зі мною далі балакати, то поводься пристойно. Кулак, дорогенький, то примітивний аргумент.
– Для тупих індивідів єдиний – іншими не переконати.
– Я слухав, – цідив той, повертаючись на давнє місце, – я терпляче слухав чверть години ваші утопічні аргументи. Послухай тепер і ти мене.
– Утопічні?! – загарчав Шиґонь. – Ці рухи, по-твоєму, фікція?
– Я не заперечую їх існування. Але чого вони мене мають хвилювати? Я рахуюся тільки зі швидкістю мого потяга. Для мене достовірним є тільки рух паротяга. Що мене має обходити рух в міжзоряних просторах. Варто бути практичним: я позитивіст, дорогенький.
– Аргументація гідна табуретки. Мусите мати, пане начальнику, здоровий сон.
– Дякую. Бог до мене ласкавий, сплю, як ховрашок.
– Це очевидно, легко було здогадатися. Таких, як ти, не мучить демон руху.
– Хе, хе, хе! Демон руху! От ми і дійшли до суті справи! Ти зачепив мою чудову ідею, яка мені принесла прибуток. Виконав її, правду кажучи, один художник для нашої станції. Бо потрібна була якась реклама нових маршрутів… Одне слово, якась віньєтка, якийсь богомаз – чи то алегорія, чи то символ.
– Руху?! – Шиґонь зблід.
– Саме так. Отже, згаданий художник намалював ці казкові фігури – імпозантний символ, який вмить розхапали всі зали очікування усіх станцій не тільки в країні, але й за кордоном. А я вистарав собі патент і авторські права, отже, заробив непогано.
Шиґонь піднявся з подушок і випростався на весь ріст.
– А в яку ж постать, якщо можна дізнатися, втілений ваш символ? – засичав здушеним, не своїм голосом.
– Хе, хе, хе! У постать генія руху. Велетенський, смаглявий юнак, летить на воронячих, потворно розіпнених крилах, опоясаний вирами світів, що крутяться в несамовитому танці, – демон міжпланетної бурі, міжзоряної заметілі місяців, чудової божевільної гонитви комет…
– Брешеш! – заревів, кидаючись до нього, Шиґонь. – Брешеш, як собака.
«Начальник» скрутився в клубочок, здрібнів, змалів і щез у дірці від ключа. Але у ту ж мить відсунулися двері купе, і зниклий нахаба злився з постаттю кондуктора, який з’явився на порозі. Службовець зміряв насмішкуватим поглядом схвильованого пасажира і подав йому квиток:
– Прошу, ваш квиток вже готовий; ціна разом зі штрафом – двісті франків.
Але посмішка принесла йому згубу. Перш ніж кондуктор зміг зрозуміти, що відбувається, якась рука міцна, як за призначенням долі, вхопила його за груди і втягнула всередину. Пролунав розпачливий крик про допомогу, потім хрускіт роздроблених кісток, і глуха тиша…