Він на тремтячих ногах зійшов униз сходами ґанку і заліз у «б’юїк» Джиммі. Ключі висіли в замку запалювання.
Дістатись до Бена. Спробувати ще раз.
У нього були надто короткі ноги, щоб діставати до педалей. Він підтягнув сидіння і повернув ключ. Двигун загарчав. Він перевів важіль коробки передач на хід і поставив ногу на газ. Машина стрибнула вперед. Він перестрибнув ногою на педаль гальма і його боляче кинуло на кермове колесо. Загудів сигнал.
Я не можу її повести!
І він немов наяву почув, як його батько проказує своїм логічним, педантичним голосом: «Ти мусиш бути акуратним, коли навчаєшся кермувати, Марку. Водіння машини — єдиний спосіб пересування, який не цілком врегульовано федеральними законами. Як наслідок, усі водії є аматорами. Багато з цих аматорів самовбивчі. Тож ти мусиш бути надзвичайно акуратним. Педаллю газу ти мусиш користуватися так, немов там лежить яйце — між нею і твоєю підошвою. Коли ти кермуєш машиною з автоматичною коробкою передач, як наша, ліва нога не використовується взагалі. Використовується тільки права: спершу гальмо, потім газ».
Марк прибрав ногу з гальма, і машина поповзла вперед по заїзду. Вона перевальцем подолала бордюр, і Марк її різко зупинив. Лобове скло запотіло. Він протер його рукою і тільки ще дужче замазав.
— Чорт з ним, — пробурмотів він.
Він ривком рушив і виконав широкий, п’яний U-розворот, перекотившись у процесі через протилежний бордюр, і повів машину до свого дому. Йому доводилося тягнути шию, щоби бачити щось понад кермом. Він помацав правою рукою і ввімкнув радіо на всю гучність. Він плакав.
Бен ішов по Джойнтер-авеню в бік міста, коли на дорозі з’явися бежевий «б’юїк» Джиммі, рухаючись спазматичними ривками, п’яно вихляючи. Бен йому махнув, і той загальмував, ударився правим переднім колесом об бровку і став.
Роблячи кілки, він втратив лік часу, а коли поглянув собі на годинник, злякався, побачивши, що вже десята хвилина по четвертій. Він вимкнув токарний верстат, узяв пару кілків, засунув їх собі за пояс і піднявся нагору, щоб подзвонити. Тільки поклавши руку на телефон, він згадав, що той не працює.
Тепер уже дуже занепокоєний, він вибіг надвір і подивився в обох машинах. Каллагена і Петрі. Ключів не було ні в тій, ні в другій. Він міг би повернутися в дім і обшукати кишені Генрі Петрі, але подумав, що це буде занадто. Тож вирушив до міста швидким кроком, виглядаючи «б’юїк» Джиммі. Він уже було вирішив йти прямо в школу на Брок-стріт, коли машина Джиммі з’явилася в його полі зору.
Він оббіг її до водійського сидіння, а там за кермом сидів Марк Петрі… один. Хлопчик німо дивився на Бена. Губи в нього ворушилися, але жодного звуку не виходило.
— Що сталося? Де Джиммі?
— Джиммі мертвий, — промовив Марк дерев’яно. — Барлоу знову завбачив нашу появу. Він десь там у підвалі пансіону місіс Міллер. Джиммі теж там. Я спустився туди, вниз, допомогти йому і не міг вибратися назад. Зрештою я знайшов дошку, по якій зумів вилізти, але спершу я думав, що залишуся там у пастці до… з-з-заходу с-с-сонця…
— Що сталося? Про що це ти говориш?
— Джиммі зметикував, звідки та синя крейда, розумієте? Коли ми були в одному домі на Присілку. Синя крейда. Більярдні столи. Там, у місіс Міллер у підвалі є більярдний стіл, він належав її чоловіку. Джиммі подзвонив у пансіон, а там ніхто не відповідав, тож ми поїхали туди.
Він підняв своє безслізне обличчя до Бенового.
— Він сказав мені, щоб я пошукав десь ліхтарик, бо вмикач світла в підвалі був зламаний, точно як у Домі Марстена. Ну, я почав там шукати. Я… я помітив, що всі ножі з тримача над раковиною пропали, але нічого про це не подумав. Отже, певним чином, це я його вбив. Я це зробив. Це моя вина. Тільки моя вина. Тільки моя…
Бен його струснув: двома різкими посмиками.
— Припини, Марку. Припини це!
Марк прикрив долонями собі рота так, немов перехоплював той істеричний белькіт, що рвався з нього. Понад долонями на Бена дивилися його величезні очі.
Зрештою він продовжив:
— Я знайшов ліхтарик у комоді в коридорі, розумієте. І якраз тоді й упав Джиммі і почав кричати. Він… я би теж упав, але він мене попередив. Останнє, що він гукнув, було: «Стережися, Марку!»
— Що там було? — домагався Бен.
— Барлоу з іншими просто прибрали сходи, — сказав Марк мертвим, безбарвним голосом. — Відпиляли їх нижче другої згори сходинки. Перил вони залишили трохи більше, щоб це виглядало, як…
Він помотав головою.
— У темряві Джиммі просто подумав, що там усе на місці. Розумієте?