Вона широко розплющила очі і подивилась на них. Сльозинка пролилася з лівого і покотилася по щоці.
— Він більше не повернеться, чи як?
— Я не знаю, — сказав Бен.
— Балачки за його пияцтво, — проказувала вона, немов не чула Бена. — Чи був десь бодай-колись хоч один вартий його утримання ірландський священник, який не перехиляв пляшку? Оте панькання-няньчення, граємо-у-церкву-молитва-пожертви не для нього. Він був більшим за це!
Її голос здіймався до склепінчастої стелі хрипким, майже викличним криком.
— Він був священником, а не якимсь там святим засідателем!
Бен з Марком слухали безмовно і без здивування. Ніяких здивувань не лишилося в цьому сновійному дні; для них навіть місця не лишилося. Вони не вбачали себе ні вершителями, ні месниками, ні спасителями; цей день поглинув їх. Приречено, вони просто жили далі.
— Він був сильним, коли ви його востаннє бачили? — запитала вона вимогливо, вдивляючись у них. Сльози збільшували свердла безкомпромісності в її очах.
— Так, — сказав Марк, згадавши, як у кухні його матері Каллаген високо тримав хреста.
— Чи зараз ви перебираєте на себе його роботу?
— Так, — знову сказав Марк.
— Тоді беріться за неї, — гримнула вона на них. — Чого ви чекаєте?
І вона покинула їх, пішовши центральним проходом, у своїй чорній сукні, самотня скорботниця на поховальній відправі, якої тут не відбувалося.
Знову у Єви — і в крайній час. Було вже десять хвилин по шостій. Сонце висіло над західними соснами, прозираючи крізь розриви в хмарах, мов кров.
Бен заїхав на парковку і зацікавлено подивився на свою кімнату. Фіранка лишалась відтуленою, і він побачив там на варті свою друкарську машинку, а поряд з нею стос готового тексту і скляну кулю, яка лежала поверх нього. Здавалося дивовижним, що він дивиться на всі ті речі звідси і ясно їх бачить, немов усе в цьому світі досі притомне, нормальне і впорядковане.
Він дозволив своєму погляду впасти до заднього ґанку. Ті крісла-гойдалки, де він із Сюзен обмінялися своїм першим поцілунком, стояли поруч, незрушеними. Двері, що провадили до кухні, стояли відчиненими, як їх залишив Марк.
— Я не можу, — промурмотів Марк. — Я просто не можу.
Очі в нього були величезними й білими. Він підтягнув до себе коліна і сидів зараз на сидінні зіщулений.
— Там мусимо бути ми обоє, — сказав Бен. Він простягнув дві ампули зі святою водою. Марк відсахнувся від них у жаху, немов доторк до них впустить у нього крізь шкіру отруту.
— Нумо, — промовив Бен. У нього не залишилось аргументів. — Нумо, нумо.
— Ні.
— Марку?
— Ні.
— Марку, ти потрібен мені. Ти і я — це все, що залишилось.
— Я достатньо зробив! — крикнув Марк. — Я нічого більше не можу зробити. Як ви не розумієте, я не можу на нього подивитись.
— Марку, нас мусить бути двоє. Хіба ти цього не розумієш?
Марк узяв ампули і повільно пригорнув їх собі до грудей.
— Ой лишенько, — прошепотів він. — Ой лишенько, ой лишенько.
Він подивився на Бена і кивнув. Цей порух його голови був смиканим і стражденним.
— Гаразд, — сказав він.
— Де той молоток? — спитав Бен, коли вони вийшли.
— Він був у Джиммі.
— Гаразд.
Вони піднімалися сходами ґанку під вітром, що дужчав. Сонце зблиснуло крізь хмари, заливши все червоним. Всередині, у кухні, сморід смерті був ледь не відчуваним на дотик і сирим, давлячи на них, як граніт. Двері підвалу стояли відчиненими.
— Мені так страшно, — сказав Марк, здригаючись.
— Ще б пак. Де той ліхтарик?
— У підвалі. Я залишив його, коли…
— Гаразд.
Вони стояли проти пащі підвалу. Як і казав Марк, сходи виглядали цілими в призахідному світлі сонця.
— Іди за мною, — сказав Бен.
Бен доволі легко подумав: «Я йду назустріч своїй смерті».
Ця думка прийшла природно, і не було в ній ні страху, ні жалю. Інтровертні емоції загубилися під всеохопною атмосферою зла, яка повисла над цією місциною. Сповзаючи і обдираючись униз по дошці, яку Марк поставив, щоб самому вибратися з підвалу, Бен відчував лише крижаний спокій і більш нічого. Він помітив, що руки в нього світяться, немов одягнені в якісь примарні рукавички. Це його не здивувало.
Хай фінал не здається загрозливим. Імператор єдиний — Імператор Морозива. Хто так казав? Метт? Метт мертвий. Сюзен мертва. Міранда мертва. Воллес Стівенс мертвий також. Якби на іншого, я б на це не дивився. Але він подивився. Оце такий ти маєш вигляд, коли всьому кінець. Як щось поламане й потрощене, заповнене різнокольоровими рідинами. Не так уже й погано. Не так погано, як його смерть. Джиммі тримав при собі пістолет Мак-Казліна; мабуть, він досі у нього в кишені куртки. Він його візьме, і якщо сонце сяде раніше, ніж вони дістануться до Барлоу… спершу хлопчика, потім себе. Погано, але краще, ніж його смерть.