Выбрать главу

Зрештою проминув серпень, а коли літо зісковзнуло в осінь, а потім запало і в зиму, його почало відвідувати якесь туманне почуття полегшення. До цієї весни він майже спромігся забути про угоду, яку уклав, щоб отримати ті папери, які тепер зберігалися в його банківському сейфі у Портленді.

Потім почали траплятися певні речі.

З півтора тижня тому заходив той письменник, Міерз, і питався, чи є можливість орендувати Дім Марстена, і подарував Ларрі дивний погляд, коли той сказав йому, що обійстя продано.

Учора в поштовій скриньці його офісу знайшовся довгий тубус і лист від Стрейкера. Просто записка, насправді. І то коротка: «Будь ласка, помістіть оголошення, яке ви отримаєте, у вітрині крамниці — Р. Т. Стрейкер». Саме оголошення було доволі звичайним плакатиком і поміркованішим за чимало інших. На ньому був просто напис: «Відкриття через один тиждень. Барлоу і Стрейкер. Гарні меблі й аксесуари. Добірний антикваріат. Візитери вітаються». Ларрі залучив Рояла Сноу, щоб той рівно повісив це оголошення.

І ось тепер там, нагорі, перед Домом Марстена, стоїть якась машина. Він все ще дивився на неї, коли хтось промовив біля його плеча:

— Чи ти бува не заснув, Ларрі?

Він здригнувся й озирнувся на Паркінса Ґіллеспі, який стояв тут же на розі поруч з ним, підкурюючи «Пелл-Мелл».

— Ні, — відповів він і нервово розсміявся. — Просто думаю.

Паркінс позирнув угору на заїзд Дому Марстена, де сонце зблискувало на хромованому металі, а потім перевів погляд вниз, на стару пральню з її новою вивіскою у вітрині.

— І не один ти, я гадаю. Завжди добре, коли нові люди з’являються в місті. Ти з ними вже знайомий, чи не так?

— З одним з них. Бачилися торік.

— З містером Барлоу чи з містером Стрейкером?

— Зі Стрейкером.

— Досить приємного типу чоловіком видався, чи як?

— Важко сказати, — відповів Ларрі, раптом відчувши, що йому хочеться облизнути собі губи. Він цього не зробив.

— Ми обговорювали тільки бізнес. Він здався цілком порядним.

— Добре. Це добре. Ходімо. Я з тобою пройдуся до «Ексе­ленту».

Коли вони переходили вулицю, Лоренс Кроккет подумав про угоди з дияволом.

  12

1:00 дня.

Сюзен Нортон увійшла до «Салону краси Бейбз» і, усміхнувшись Бейбз Ґріффен (старшій сестрі Гела і Джека), сказала:

— Дякувати Богу, що ти змогла мене так терміново прийняти.

— Посеред тижня з цим без проблем, — сказала Бейбз, умикаючи вентилятор. — Ну й задуха сьогодні, їй-бо? Під вечір буде гроза.

Сюзен подивилася на небо, синяву якого не порушувала жодна хмарка.

— Ти так думаєш?

— Йо. Як тобі бажано, любусю?

— Немудряще, — сказала Сюзен, думаючи про Бена Міерза. — Так, неначе я навіть не наближалася до твого салону.

— Любусю, — мовила Бейбз, підступаючи до неї з зітханням. — Так кажуть усі.

Разом з тим зітханням війнуло запахом гумки «Джусі фрут»[65], і Бейбз запитала в Сюзен, чи бачила вона, що якісь люди відкривають нову меблеву крамницю в тій старій «Громадській Балії»? Судячи з усього, там дорогі речі, але хіба не чудово було б, якби в них знайшлася гасова лампа до пари тій, яка є в її квартирі, і взагалі, поїхати з дому, щоб жити самій у місті, то був найрозумніший крок у її житті, і хіба не гарне це літо. Такий жаль, що воно мусить колись скінчитися.

  13

3:00 після полудня.

Бонні Соєр лежала на великому двоспальному ліжку в своєму домі на дорозі Глибока Просіка. Це був справжній будинок, не якийсь зачуханий трейлер, у ньому мався і фундамент, і підвал. Її чоловік, Редж, заробляв добрі гроші автомеханіком у «Понтіаку» Джима Сміта у Бакстоні[66].

Якщо не враховувати прозорі блакитні трусики, вона лежала гола і нетерпляче позирала на годинник на нічному столику: 3:02 — ну де ж це він?

Майже немов за покликом її думки передні двері прочинились на крихітну шпарину й крізь неї зазирнув Корі Браянт.

— Тут все гаразд? — прошепотів він.

Корі було лише двадцять два, він уже два роки працював у телефонній компанії, а цей роман із заміжньою жінкою — та ще й такою бомбезною як Бонні Соєр, яка була Міс Камберлендський округ 1973 року — проймав його відчуттям млості, робив нервовим і сласним.

Бонні йому усміхнулась, показавши зуби з прекрасними коронками.

вернуться

65

«Juicy Fruit» — жувальна гумка, що випускається компанією «Wrigley’s» з 1893 р.; за статистикою, цей бренд стабільно залишається найпопулярнішим у США, особливо серед дітей передпідліткового віку.

вернуться

66

Buxton — засноване 1750 р. місто в окрузі Йорк, яке згадується і в інших творах Кінга.