— Бене, це мої тато і мама, Білл і Енн Нортони. Мамо, тату — це Бен Міерз.
— Вітаю. Приємно познайомитись.
Він дещо з осторогою усміхнувся місіс Нортон, і вона відповіла:
— Вітаю, містере Міерзе. Це вперше ми бачимо зблизька справжнього живого письменника. Сюзен жахливо хвилювалася.
— Не турбуйтесь. Я не говорю цитатами зі своїх книжок, — усміхнувся він знову.
— Пр’віт, — промовив Білл, підважуючись зі свого крісла.
Він власною працею піднявся до певного посту, який зараз займав у профспілці Портлендських докерів, тож його рукостискання було міцним і потужним. Але рука Бена не збрижилася слизькою медузою, як у тих її колишніх, банальних арт-бздюхів, і Білл був задоволений.
Він закинув свій другий перевірочний критерій:
— Як щодо пива? Маю запас тамо, на льоду, — показав він рукою в бік патіо на задньому подвір’ї, яке збудував сам.
Арт-бздюхи незмінно казали «ні»; більшість із них були планокурами і не могли морити свою дорогоцінну свідомість, наливаючись.
— Їй-бо, щодо пива я залюбки, — відповів Бен, і його усмішка поширшала. — Два або три, та й квит.
Білл вибухнув гучним сміхом.
— Окей, ти моя людина. Ходімо.
При звуку цього сміху наче якийсь дивний контакт відбувся між двома жінками, які мали між собою сильну схожість. Лоб Енн нахмурився, тоді як у Сюзен він розгладився — немов через кімнату телепатичним способом пронісся заряд неспокою.
Бен вийшов слідом за Біллом на веранду. Там у кутку на ослоні стояла скриня-льодовня, набита бляшанками «Пабсту» з кільцевими відкривачками[72]. Білл витяг з льодовні бляшанку і кинув Бену, котрий впіймав її одною рукою, але легесенько, щоб та не спінилася.
— Гарна отам річ, — сказав Бен, дивлячись у бік барбекю на задньому подвір’ї. То була акуратна низька конструкція з цегли, і мерехтіння тепла висіло над нею.
— Сам вибудував, — сказав Білл. — Кращого годі бажати.
Бен добряче глитнув і по тому відригнув, ще один плюс на його користь.
— Сюзі вважає, що ти путній хлоп, — сказав Нортон.
— Вона хороша дівчина.
— Порядна, практична дівчина, — додав Нортон, немов на підтвердження відригнувши. — Каже, ти вже три книжки написав. І всі вийшли друком.
— Еге, так і є.
— Добре розходяться?
— Перша так, — відповів Бен і більше не сказав нічого.
Білл Нортон злегка кивнув, схвалюючи чоловіка, у котрого достатньо клепки, щоби тримати при собі власні справи з доларами й центами.
— Ти не проти трохи допомогти з бургерами і хот-догами?
— Звісно.
— Ти мусиш надрізати хот-доги, щоб пустити їм дух. Ти про це знаєш?
— Йо, — Бен, злегка усміхаючись, черкнув у повітрі вказівним пальцем правої руки, ніби роблячи діагональні розрізи.
Маленькі надрізи на сосисках у натуральній оболонці вберігали їх від пухирів.
— Авжеж, ти сам із наших нетрищ лісових, — сказав Нортон. — Добре сказано, чорт забирай. Візьми отам-от отой мішок брикетів. І пиво своє забирай.
— Ви мене з ним не розлучите.
Білл на хвильку затримався і скинув бровою на Бена Міерза:
— Ти, парубче, не вітрогон? — запитав він.
Бен відповів з дещо похмурою усмішкою:
— Аякже.
Білл кивнув.
— Це добре, — сказав він і пішов у хату.
Бейбз Ґріффен схибила зі своїм прогнозом дощу на мільйон миль, і вечеря на задньому подвір’ї пройшла добре. Повів легкого вітерцю вкупі з хмарками пеканового диму з мангалу відганяв найзліших пізньосезонних комарів. Жінки прибрали паперові тарілки і приправи, потім повернулися і собі кожна випити пива та посміювалися з того, як Білл, стріляний горобець, граючи примхливими потоками вітру, виставив Бена у бадмінтон 21–6. Бен зі щирим жалем відмовився від реваншу, показавши на свій годинник.
— У мене книжка печеться, — сказав він. — Я заборгував шість сторінок. Якщо нап’юся, я завтра вранці не зможу навіть прочитати того, що написав.
Сюзен пішла провести його до передньої хвіртки — з міста він сюди прийшов пішки. Білл, гасячи вогонь, кивав власним думкам. Парубок сказав, що він серйозна людина, і Білл був готовий повірити йому на слово. Він навів поважну причину не для того, щоб справити на когось враження, але будь-хто, хто працює після вечері, відставляє свою роботу і кудись іде, робить це, щоб залишити мітку на чийомусь дереві, і ймовірно, великими літерами.