— А ще мені геть не подобається отой великий ящик, — сказав Роял. — Жодних митних печаток, це до біса ще та комедія.
— Ну, давай уже відвеземо його куди слід, та й годі.
До Єрусалимового Лігва вони вертались без балачок. Генк постійно тиснув на газ. Це була та робота, яку йому хотілося швидше закінчити. Йому не подобалося це завдання. Як Роял каже, щось збіса є тут дивне.
Він підвів машину до тильного боку нової крамниці і, як і попереджав Ларрі, задні двері там були незамкнені. Увійшовши, Роял поклацав вмикачем світла — безрезультатно.
— Просто чудово, — пробурчав він. — Нам доведеться виладовувати ці скарби в такій клятій темряві… скажи-но, тобі не тхне тут чимсь ніби трохи дивним?
Генк принюхався. Так, був тут якийсь запах, і то неприємний, але Генк не міг точно сказати, що він йому нагадує. Він вчувався у носі сухим і ядучим, наче повів від чогось давно зотлілого.
— Просто задовго це місце простояло зачиненим, — сказав він, просвічуючи своїм ліхтариком довге порожнє приміщення. — Тре’ його дощенту провітрити.
— Або дощенту спалити, — сказав Роял. Не подобалося йому тут. Чимсь це місце його дратувало. — Ходімо. І постараймося не зламати собі ноги.
Вони вивантажували ящики якомога швидше, кожен обережно опускаючи на його місце. За пів години Роял з полегшеним зітханням зачинив задні двері й заклацнув на них один з тих нових замків.
— Половина справи, — сказав він.
— Легка половина, — відгукнувся Генк. Він подивився вгору на Дім Марстена, темний, з причиненими віконницями цього вечора. — Не подобається мені їхати туди, і я не боюся цього сказати. Якщо існує десь якийсь дім з привидами, то це він. Ті парубки мусять бути божевільними, якщо їм схотілося жити там. Певне, якось гомосячать один з одним.
— Як оті педики — дизайнери інтер’єрів, — погодився Роял. — Можливо, хочуть перетворити його на приманку для туристів. Добре для бізнесу.
— Ну, якщо ми мусимо це зробити, то давай уже впораємося.
Вони разом обішлися без останнього погляду на ящик з креденсом, притулений до борту меблевоза, і Генк з грюком засмикнув задній борт фургона. Він сів за кермо, і вони рушили по Джойнтер-авеню і далі на Брок-стріт.
Вже за якусь хвилину Дім Марстена забовванів попереду них темним зловісним круком, і Роял відчув перше ворушіння справжнього страху, що хробаком заповзав до його черева.
— Боженьку, яке жаске місце, — промурмотів Генк. — Кому ж це схотілось тут жити?
— Не знаю. Ти бачиш бодай-якесь світло поза тими віконницями?
— Ні.
Здавалося, дім нахиляється до них, немов в очікуванні їхнього прибуття. Генк завернув фургон на заїзд і повів його кругом дому до задньої частини. Ні той, ні другий не вдивлялися уважно в те, що стрибучі фари машини могли виявити в буйній траві заднього подвір’я. Генк відчув, як у його серце прослизає цівка боязкості, чого він не відчував навіть у Намі[88], хоча майже весь свій час там перебував у страху. Там тоді був раціональний страх. Страх, що можеш наступити на замасковану бамбукову піку і потім дивитися, як, неначе якийсь погибельний зелений пузир, розпухатиме твоя нога; страх, що якийсь пацан у чорній піжамі, ім’я якого в тебе навіть у роті не вміщається, може з російського автомата відстрелити тобі голову; страх, що ти можеш витягти «щасливий квиток» у рейд, де від тебе вимагатиметься зачистити поголовно всіх у якомусь селі, де В’єт-Конг був ще тиждень тому[89]. Але теперішній страх був дитячим, обмарним. Для нього не існувало жодних підстав. Ось стоїть дім як дім — дошки та завіси, цвяхи та підвіконня. Нема причини, ну, справді ж нема жодної причини почуватися так, ніби кожна тут тріщина й шпарина парує своїм власним крейдяним духом зла. Так думати — це очевидна тупоголовість. Привиди? Він не вірив у привидів. Після Наму аж ніяк.
Йому двічі довелось намацувати задню передачу, та зрештою машина посмиками подалася задом до дверей, що вели у підвал. Іржаві двері стояли розкриті навстіж, і в червоному жеврінні задніх ліхтарів фургона здавалося, що положисті кам’яні сходи там ведуть униз до пекла.
— Чоловіче, я тут геть нічо’ не второпаю, — промовив Генк.
Він намагався усміхнутись, але то була якась гримаса.
— Я теж.
Вони перезирнулися в світлі приладової панелі, страх важко облягав обох. Але дитинство в них залишилося давно позаду і вони не мали змоги відступитися від недоробленої роботи через ірраціональний страх — як вони це пояснюватимуть при яскравому денному світлі? Робота мусить бути виконана.
89
Viet Cong (Національний фронт визволення Південного В’єтнаму: 1954–1976) — організована і спонсорована Північним В’єтнамом партизанська армія на території Південного В’єтнаму, яка воювала за об’єднання двох республік в єдину комуністичну державу.