Генк вирушив повз той ящик до стола.
— Ану киш! Пацюче!
Пацюк зіскочив долі й подріботів геть, у бік того підвального завертня. Рука в Генка тепер тремтіла, і промінь ліхтарика судомно стрибав з місця на місце, вихоплюючи то якусь запилюжену бочку, то знесене сюди старезне бюро, то стос старих газет, то…
Він смикнув промінь назад до газет, і йому перехопило дух, коли світло впало на щось ліворуч від них.
Ніби футболка… це ж футболка? Скручена, мов якась стара шмата. Щось поза нею, що може бути синіми джинсами. І ще щось схоже на…
Щось луснуло в нього за спиною.
Його взяла паніка, він нестямно кинув ключі на стіл і, розвернувшись, кинувся незграбно тікати. Минаючи ящик, він побачив, що спричинило той звук. Не витримала одна з алюмінієвих смуг і тепер шарпко стирчала, наче палець, що вказує на низьку стелю.
Спотикача він подолав сходи, захряснув за собою лядові двері (у нього все тіло взялося гусячою шкірою; він це зауважить тільки пізніше), заклацнув замок на вушку і побіг до кабіни фургона. Він хапав повітря дрібними ковтками, з підсвистом, неначе поранений собака. Він немов крізь туман дочув Рояла, який спитав, що трапилося, що сталося там, унизу, а потім з виском, з ревом, на двох колесах, зариваючись у м’яку землю, кинув машину за ріг дому. Він не стишував швидкості, аж поки фургон знову не опинився на Брукс-роуд, і помчав у місто, до офісу Ларрі Кроккета. Лиш тоді його почало так зле трусити, аж він злякався, що доведеться зупинитись.
— Що там було внизу? — перепитав Роял. — Що ти побачив?
— Нічого, — відповів Генк Пітерз, і це слово вийшло у нього шматками, відділеними клацанням його зубів. — Я не бачив нічого і не хочу ніколи бачити того знов.
Ларрі Кроккет уже готувався зачиняти контору і рушати додому, коли пролунав побіжний стук у двері й увійшов Генк Пітерз. Він досі мав наляканий вигляд.
—Забув щось, Генку? — спитав Ларрі.
Коли вони повернулися сюди з Дому Марстена, обидва мали такий вигляд, неначе хтось добряче був прищемив їм яйця, тож він видав кожному по десять доларів згори і дві шестизарядних паки «Чорної мітки»[91], а також закинув, що, либонь, найкраще буде, якщо ніхто з них не балакатиме зайвого про цю сьогоднішню екскурсію.
— Я мушу тобі розповісти, — сказав тепер Генк. — Я не можу інакше, Ларрі. Я мушу.
— Звичайно, гаразд, — сказав Ларрі.
Він висунув нижню шухляду письмового стола, дістав звіди пляшку «Джонні Вокера» і щедро налив обом у пару картонних чарок.
— Що в тебе на думці?
Генк набрав повний рот віскі, скривився і проковтнув.
— Коли я відносив ті ключі у підвал, щоб покласти їх там на стіл, я дещо побачив. Одяг, так воно виглядало. Футболка і, мабуть, якісь сині штани. І одна кросівка. Я думаю так, що то була кросівка, Ларрі.
Ларрі знизав плечима й усміхнувся:
— То й що?
Йому здалося, ніби в грудях у нього залягла велетенська крижана брила.
— Той малий син Ґліків, на ньому тоді були джинси. Так писали у «Віснику». Джинси, червона футболка з довгими рукавами і кроси. Ларрі, а що як…
Усмішка Ларрі трималася. Ця усмішка вчувалась йому примерзлою.
Генк судомно глитнув клубок у горлі.
— А що, як ті люди, які купили Дім Марстена і ту крамницю, кінчили сина Ґліків?
Отак. Все викладено. Він лигнув рештки рідкого вогню в своїй чарці.
Усміхаючись, Ларрі проказав:
— Може, ти і тіло також бачив?
— Ні… ні. Але…
— Це мала би бути справа поліції, — сказав Ларрі Кроккет.
Він знову налив у чарку Генка, і рука в нього зовсім не тремтіла. Вона була холодною і певною, як камінь у замерзлому ручаї.
— І я би просто зараз підвіз тебе до Перкінса. Але такі речі… — він похитав головою. — Але чимало паскудства може виринути. На кшталт того, як ти й та офіціантка «У Делла»… її звуть Джекі, чи не так?
— Про що це таке ти, до біса, говориш? — обличчя Генка стало мертвотно-блідим.
— А ще вони точно, як тобі всратися, дізнаються про твоє ганебне, за вироком військового суду, звільнення зі служби з позбавленням усіх нагород і пільг. Але ти виконуй свій громадський обов’язок, Генку. Роби, як сам вважаєш.
— Я не бачив ніякого тіла, — прошепотів Генк.
— Це добре, — сказав Ларрі усміхаючись. — А може, ти й ніякого одягу також не бачив. Може, то було просто… ганчір’я.
— Ганчір’я, — силувано повторив Генк.
— Атож, сам знаєш, які вони, ці старі садиби. Там ’кий завгодно мотлох. Може, ти й бачив якусь стару футболку чи щось інше, розідране на годящі для чогось ганчірки.
91
«Carling Black Label» — створений 1927 р. в Канаді сорт пива, популярний тепер у багатьох країнах.