— Чудернацький парубок, — промовив Вінні.
Він встромив свою сигарету до рота, відщипнув з її кінчика кілька зайвих крихт тютюну і дістав у себе з жилетної кишені кухонного сірника.
— Певне, один з отих, що відкупили ту крамницю, — сказав Джо Крейн.
— І Дім Марстена також, — погодився Вінні.
Клайд Корліс перднув.
Пет Міддлер з величезною цікавістю колупав мозоль у себе на лівій долоні.
Минуло п’ять хвилин.
— Гадаєте, в них із цим вийде щось путнє? — запитав Клайд, ні до кого конкретно не звертаючись.
— Можуть, — сказав Вінні. — Влітку вони можуть ще й як розкрутитися. Важко щось загадувати наперед у теперішні часи.
Загальне мурмотіння, майже зітхання на згоду.
— Дужий парубок, — каже Джо.
— Ейа, — гукає Вінні. — А то ж був «паккард» тридцять дев’ятого, а на нім ані цятки іржі.
— Цей сорокового, — сказав Клайд.
— У сорокового підніжок не було, — сказав Вінні. — Цей тридцять дев’ятого.
— Тут ти помиляєшся, — сказав Клайд.
Минуло п’ять хвилин. Вони побачили, що Мілт роздивляється ту двадцятку, якою йому заплатив Стрейкер.
— Що, Мілте, фантики? — спитав Пет. — Цей парубок дав тобі фальшиві гроші?
— Ні, але погляньте-но… — подав Мілт банкноту через прилавок, і всі прикипіли до неї очима. Вона була значно більша за звичайну двадцятку.
Пет потримав її проти світла, уважно оглянув, потім перевернув іншим боком.
— Це двадцятка серії E, авжеж, Мілте?
— Еге ж, — сказав Мілт. — Такі перестали робити років сорок п’ять чи й п’ятдесят тому[97]. На мій здогад, вона коштуватиме певних грошей там, у Монетнім Пасажі, в Портленді.
Пет пустив банкноту по руках, і кожен її роздивився, тримаючи близенько або віддалік, залежно від вад власного зору. Пет передав її назад, і Мілт засунув її під касовий апарат, до особистих чеків і купонів.
— А таки чудернацький парубисько, — задумливо мовив Клайд.
— Ейа, — подав голос Вінні й на мить замовк. — Хоча той був тридцять дев’ятого. Мій брат-зведенюк Вік такого колись мав. То було його перше власне авто. Купив уживаним, аякже, у 1944-му. Одного ранку не залив до нього мастило і спалив до дідька у нім поршні.
— Я вважаю, що цей був сорокового, — сказав Клайд, — бо пам’ятаю одного парубка, котрий плів стільці з лози, там, південніше, побіля Альфреда[98], зазвичай він під’їжджав просто тобі під дім і…
І так розпочалася дискусія, просуваючись далі здебільшого в мовчанці, аніж у промовах, неначе якась шахова партія, яку грають через поштове листування. І день, здавалося, завмер і тягнеться для них у вічність, і Вінні Апшо почав скручувати собі чергову сигарету з солодкою, артритною неспішністю.
Бен працював, коли почувся стук у двері, тож він зробив позначку там, де зупинився, і тільки тоді підвівся, щоб їх відчинити. Було лише трохи по третій годині, середа, 24 вересня. Дощ зруйнував усі плани щодо подальших пошуків Ралфі Ґліка, і загальна думка була така, що пошукам кінець. Син Ґліків пропав… пропав безслідно.
Бен відчинив двері, за ними стояв Паркінс Ґіллеспі, курив сигарету. У руці він тримав якусь книжку в м’якій обкладинці, і Бен з певним подивуванням побачив, що це бентамівське видання «Дочки Конвея»[99].
— Заходьте, констеблю, — запросив він. — Надворі сиро.
— Еге, є трішки, — сказав Паркінс, ступаючи через поріг. — Вереснева погода грипозна. Я завше взуваю галоші. Дехто з них сміється, але в мене не було грипу від 1944 року в Сен-Ло, у Франції[100].
— Покладіть свій плащ на ліжко. Вибачте, кави я вам запропонувати не можу.
— Навіть не подумаю його мокрити, — сказав Паркінс і струсив попіл у Бенів сміттєвий кошик. — Та й я щойно був випив чашку у Полін в «Екселенті».
— Що я можу для вас зробити?
— Ну, моя дружина читала оце… — подав він книжку. — Вона почула, що ви у місті, але сама соромиться. Вона подумала, може, ви її для неї підпишете, чи щось таке.
Бен узяв книжку.
— За оповідками Пронози Крейґа, ваша дружина вже років чотирнадцять чи п’ятнадцять як померла.
— Отакої! — не виказав жодного здивування Паркінс. — Цей Проноза, любить він теревенити. Якось він розкриє свого рота занадто широко та й сам до нього завалиться.
99
«Bantam Books» — засноване 1945 р. видавництво, найбільше з тих, що спеціалізуються на випуску книжок масовими накладами.
100
Saint-Lô — місто на стратегічному роздоріжжі в Нормандії, яке влітку 1944 р. з важкими боями американці звільнили від німців («Битва при Сен-Ло»).