У стосунках Бена з Нортонами змін не сталося. Симпатія Сюзен до нього була щирою, відвертою і природною. І йому ця дівчина дуже подобалася. І в Біллі він вчував до себе приязнь, яка постійно зростала, утримувана в непевному стані тим підсвідомим табу, яке впливає на всіх батьків у присутності чоловіків, котрі перебувають поряд радше через їхніх дочок, аніж через них самих. Якщо вам подобається інший чоловік і ви поводитеся чесно, ви висловлюєтеся вільно, обговорюєте за пивом жінок, правите пусті теревені про політику. Проте не важить глибина потенційної симпатії, неможливо цілком відкритися чоловіку, у котрого потенційна нагорода для вашої дочки теліпається між ніг. Бен зважував, чи можливо після того, як шлюб з потенційного перетворюється на актуальний, стати повноцінними друзями з чоловіком, який ніч у ніч дрючить вашу дочку? Тут може бути якась повчальність, але Бен сумнівався щодо цього.
Енн Нортон залишалася прохолодною. Попереднього вечора Сюзен трохи розповіла йому про ситуацію з Флойдом Тіббітсом — про сподівання її матері, що питання її зятя вирішується акуратно й задовільно саме в цьому напрямку. Флойд був знаною величиною; він був Женихом. Бен Міерз, з іншого боку, з’явився нізвідки й так само швидко може повернутись назад і зникнути, можливо, з серцем її дочки в своїй кишені. Вона не довіряла творчим особам чоловічої статі з інстинктивною неприязню мешканки малого містечка (тією неприязню, що її вмить розпізнали б Едвард Арлінґтон Робінсон чи Шервуд Андерсон[106]), і Бен мав підозру, що вона глибоко засвоїла принцип: або педики, або похітливі жеребці; інколи вбивчі, самовбивчі або маніякальні; схильні до дарування молодим дівчатам пакунків зі своїми лівими вухами[107]. Здавалося, участь Бена в пошуках Ралфі Ґліка, замість стишити її підозри, натомість їх тільки підсилила, і він побоювався, що схилити її на свій бік не є можливим. Він загадувався, чи знає вона про візит Паркінса Ґіллеспі до нього на квартиру.
Він ліниво пережовував ці думки, коли Енн раптом промовила:
— Який жах із цим хлопчиком Ґліків.
— З Ралфі? Так, — відгукнувся Білл.
— Ні, зі старшим. Він помер.
Бен тіпнувся:
— Хто? Денні?
— Він помер учора вночі.
Вона явно здивувалася, що чоловіки нічого не знають. Всі тільки про це й балакають.
— Я чула, як люди про це говорили у Мілта, — сказала Сюзен. Її рука знайшла під столом долоню Бена, і він її щиро прийняв. — Як це прийняли Ґліки?
— Так само, як прийняла б я, — відповіла Енн просто. — Вони там божеволіють.
Авжеж, ще б пак, подумав Бен. Десять днів тому їхнє життя рухалось звичайним, встановленим трибом; тепер їхній родинний підрозділ розбитий і розтрощений. Ця думка штовхнула його в крижаний дрож.
— Як ти гадаєш, той, інший, син Ґліків коли-небудь знайдеться живим? — спитав Білл у Бена.
— Ні, — сказав Бен. — Я думаю, він теж мертвий.
— Як те, що сталося в Г’юстоні два роки тому, — сказала Сюзен. — Якщо він мертвий, я ледве не сподіваюся, що його не знайдуть. Ким треба бути, щоби зробити таке з маленьким, беззахисним хлопчиком…
— Поліція шукає всюди, я гадаю, — сказав Бен. — Затримує відомих їм сексуальних збоченців і допитує їх.
— Коли вони знайдуть того бузувіра, його слід підвісити за великі пальці і довго катувати, — сказав Білл Нортон. — У бадмінтона, Бене?
Бен підвівся:
— Ні, дякую. Занадто це схоже на те, ніби ви граєте в солітер зі мною, як з опудалом. Дякую за смачну вечерю. Мені сьогодні ще працювати.
Енн Нортон підняла брову і не сказала нічого.
Підвівся й Білл:
— Як рухається ця, нова книжка?
— Добре, — коротко відповів Бен. — Ти хотіла б прогулятися зі мною з пагорба й поласувати в Спенсера содовою, Сюзен?
— Ох, я не знаю, — миттю вставила Енн. — Після Ралфі Ґліка і всього мені було б спокійніше, якби…
— Мамо, я вже велика дівчинка, — перебила її Сюзен. — І вздовж дороги на Брок-Гілл всюди вуличні ліхтарі.
— Звичайно ж, я проведу тебе назад, — сказав Бен майже офіційним тоном.
Свою машину він залишив у Єви. Надто гарним був цей ранній вечір, щоби сідати за кермо.
— Все з ними буде гаразд, — сказав Білл. — Занадто ти вболіваєш, матінко.
— Ох, мабуть, і справді. Молоднеча завжди знає краще, хіба не так? — сухо всміхнулась вона.
— Я тільки візьму жакет, — шепнула Сюзен Бену і рушила задньою доріжкою до хати. На ній була міні-спідничка, до стегон, і Сюзен знатно показала свої довгі ноги, піднімаючись сходинками до дверей. Бен дивився, розуміючи, що Енн дивиться, як дивиться він. Її чоловік заливав водою жар у вогнищі.
106
Edward Arlington Robinson (1869–1935) — поет, народився в Мейні, лауреат Пулітцерівської премії, чотири рази був номінований на Нобелівську премію; Sherwood Anderson (1876–1941) — романіст, поет, есеїст, особливо уславлений своїми психологічним оповіданнями.
107
Натяк на Вінсента ван Гога, який після сутички зі своїм другом Полем Ґоґеном відрізав собі шматок лівого вуха і подарував його повії, до якої був учащав разом з Ґоґеном.