— Про нового пожильця? Ні. Я просто гадаю. Але якщо справа в самому будинку, я майже певен, що це одержимість, аніж щось інше.
— Що інше?
Він відповів просто:
— Можливо, він прикликав чергового злобителя.
Енн Нортон видивлялася їх крізь вікно. До цього вона вже дзвонила в аптеку. «Ні, — сказала міс Куґан з чимось схожим на радісну втіху. — Їх тут нема. І не було».
Де ти була, Сюзен? Ох, де ж це ти була?
Її губи скривились у безпорадній потворній гримасі.
Забирайся геть, Бене Міерзе. Забирайся геть і дай їй спокій.
Звільнившись з його обіймів, Сюзен промовила:
— Зроби для мене одну важливу справу, Бене.
— Все, що тільки зможу.
— Не кажи про ті речі більше нікому в місті. Нікому.
Він невесело усміхнувся:
— Не хвилюйся. Я не палаю бажанням змусити людей думати, що в мене клепки зсунулися.
— Ти замикаєш свою кімнату в Єви?
— Ні.
— Я б почала її замикати.
Вона уважливо подивилась на нього.
— Ти мусиш думати про себе як про підозрюваного.
— І з тобою теж?
— Мусив би, якби я тебе не кохала.
І після цього вона пішла, поспішаючи під’їзною алеєю, залишивши його дивитися їй услід, приголомшеного всім тим, що казав він, і ще більш приголомшеного тими кількома словами, які вона промовила в кінці.
Повернувшись додому, до Єви, Бен зрозумів, що не зможе ні писати, ні спати. Надто він був розхвильований що для того, що для іншого.
Тож він прогрів «сітроен» і за якусь хвильку нерішучості виїхав у напрямку закладу Делла.
Там було багато люду, диму і галасу. Музиканти, якийсь запрошений на пробу кантрі-енд-вестерн гурт під назвою «Рейнджери», грали власну версію пісні «Ти ніколи не заходила так далеко»[113], яка гучністю добирала те, що втрачала в якості. Десь із сорок пар вихилялися на танцмайданчику, більшість із них у простих джинсах. Бен, трохи звеселившись, згадав фразу Едварда Олбі про мавпячі пипки[114].
Дзиґлі перед шинквасом опосіли будівельники і фабричні, всі з ідентичними келихами пива і в майже ідентичних, зашнурованих ремінцями з сириці робочих черевиках на підошвах з натурального каучуку.
До столиків і кабінок циркулювали дві чи три офіціантки з високими начосами і вишитими золотою ниткою на їхніх білих блузках іменами: Джекі, Тоні, Ширлі. За шинквасом цідив пиво Делл, а в дальнім кінці якийсь схожий на яструба чоловік із зализаним назад волоссям змішував коктейлі. Він відмірював напої в чарки, переливав їх до срібного шейкера, додавав того, що там було ще треба, а обличчя його залишалося цілком непричетним.
Оминаючи танцювальний майданчик, Бен рушив до шинквасу, і хтось погукав:
— Бене! Агов, парубоче! Як ся маєш, приятелю?
Бен озирнувся і побачив Пронозу Крейґа, який сидів перед напівпорожнім пивним кухлем за столом неподалік шинквасу.
— Вітаю, Пронозо, — промовив Бен, сідаючи.
Він зрадів, побачивши знайоме обличчя, та й Проноза йому подобався.
— Вирішив спробувати нічного життя, еге ж, приятелю? — усміхнувся Проноза і поплескав його по плечі. Бен подумав, що той, либонь, якраз отримав свій грошовий чек, бо сам лиш віддих Пронози міг прославити «Мілвокі»[115].
— Йо! — погодився Бен.
Він дістав долар і поклав його на стіл, що був затаврований круглими привидами багатьох пивних кухлів, які тут до того стояли.
— Як справи?
— Просто чудово. Що ти думаєш за цей новий бенд? Класний, правда ж?
— Вони як треба, — сказав Бен. — Допивайте своє, поки не видихалось. Я пригощаю.
— Я весь вечір чекав, поки хтось отак скаже. Джекі! — прогорлав він. — Принеси-но сюди моєму приятелю джбана! Бадвайзера!
Джекі на підносі, захаращеному облитою пивом рештою, принесла джбаник і поставила його на стіл, права рука в неї напнулася, як у призового бійця. На долар вона подивилася, немов на якийсь новий вид таргана:
— Це бак со-о-орок, — сказала вона.
Бен поклав ще одну банкноту. Вона забрала обидві, виловила з калюжок на своєму підносі шістдесят центів, висипала їх на стіл і сказала:
— Пронозо Крейґу, коли ти отак волаєш, у тебе голос що в того півня, якому шию скручують.
— Ти красива, милочко, — сказав Проноза. — Це Бен Міерз. Він пише книжки.
— Дужприймно, — сказала Джекі і зникла в потемку.
Бен налив собі кухоль пива, і Проноза за його прикладом зробив те саме, наливши собі фахово, по самі вінця. Піна загрожувала перелитися, та потім осіла.
113
«You’ve Never Been This Far Before» (1973) — сентиментальна балада, великий хіт з однойменного альбому кантрі-співака Конвея Твітті (1933–1993).
114
Edward Albee (1928–2016) — драматург, лауреат кількох Пулітцерівських премій; фраза про те, коли танцюють, щоб попритискатися: «Це добре знайомий танок “мавпячі пипки”» звучить у його знаменитій п’єсі «Хто боїться Вірджинії Вулф?» (1962).
115
Milwaukee — місто у штаті Вісконсин, де вже за двадцять років після його заснування у 1835 р. діяло понад тридцять броварень; «світова столиця пива», де й сьогодні тримають свої виробництва найвідоміші американські пивні бренди.