Оскар Вайлд
Саломея
Дійові особи
ІРОД АНТИПА, тетрарх Юдеї
ЙОКАНААН, пророк
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ, капітан варти
ТИГЕЛЛІН, юний римлянин
КАППАДОКІЄЦЬ
НУБІЄЦЬ
ПЕРШИЙ СОЛДАТ
ДРУГИЙ СОЛДАТ
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ
ЮДЕЇ, НАЗОРЕЇ та ін.
НЕВІЛЬНИК
НААМАН, кат
ІРОДІЯДА, дружина тетрарха
САЛОМЕЯ, донька Іродіяди
НЕВІЛЬНИЦІ Саломеї
Саломея
У палаці Ірода. Простора галерея, що переходить у бенкетну залу. Кілька солдатів спираються на балюстраду. Праворуч — велетенські сходи, ліворуч, углибині — старий колодязь із позеленілими бронзовими стінками. Світить місяць.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка ж прекрасна цього вечора царівна Саломея!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Поглянь на повню! Яка вона нині дивна! Ніби жінка, що постає з могили. Ніби мертва жінка. Так і уявляю, як вона шукає мертвеччини.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Таки дивна. Мовби маленька царівна у жовтому покривалі, а ніжки в неї зі срібла. Мовби царівна, у якої не ніжки, а дві білі голубки. Так і уявляю, як вона танцює.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Ніби жінка, що вже померла. Дуже повільно плине.
Гамір у бенкетній залі.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Оце так галас! Що за звірі там виють?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Євреї. Вони завжди так. Сперечаються через своє віровчення.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Чого ж вони сперечаються через своє віровчення?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Хтозна. Вони весь час гризуться. Фарисеї, наприклад, кажуть, що ангели є, а садукеї стверджують, що ангелів не існує.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Мені здається, що сперечатися про це безглуздо.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка ж прекрасна цього вечора царівна Саломея!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Ти безупинно дивишся на неї. Аж надто задивляєшся. Дивитися отак на когось — небезпечно. Може статися щось жахливе.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Вона сьогодні така прекрасна.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Тетрарх нині похмурий.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Так, похмурий.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Дивиться на щось.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Дивиться на когось.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
І на кого ж він дивиться?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Хтозна.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка царівна бліда! Ніколи ще не бачив її такою блідою. Вона як відсвіт білої троянди у срібному дзеркалі.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Тобі не слід дивитися на неї. Ти надто задивляєшся.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Іродіяда наповнила чашу тетрарха.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Ото і є цариця Іродіяда? Та, з чорною стрічкою, вишитою перлами, і з косами, припудреними синім?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Так, то Іродіяда, дружина тетрарха.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Тетрарх дуже любить вино. Має його три сорти. Перше — привезене з острова Самотракі, багряне, мов мантія Цезаря.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я ніколи не бачив Цезаря.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Друге походить з міста під назвою Кіпр — жовте, як золото.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я люблю золото.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
А третє — вино зі Сицилії. Червоне, як кров.
НУБІЄЦЬ:
Кров дуже люблять боги мого краю. Двічі на рік ми приносимо їм у жертву юнаків та дівчат — п’ятдесят юнаків і сотню дівчат. Але, здається, богам цього замало, бо вони до нас дуже суворі.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А в моєму краї богів не залишилось. Їх вигнали римляни. Кажуть, буцімто наші боги заховалися в горах, та я не вірю. Три ночі блукав я там, шукав їх усюди, але не знайшов. Зрештою взявся гукати їх на ім’я, та вони не з’явилися. Думаю, наші боги померли.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Євреї поклоняються богу, якого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я того не розумію.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Власне, вони вірять тільки в те, чого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А це вже, по-моєму, зовсім смішно.
Голос ЙОКАНААНА:
Услід за мною прийде Інший, могутніший од мене. Я не гідний навіть ремінця на Його взутті розв’язати. Він прийде, і возрадуються пустирища. І розквітнуть вони цвітом лілеї. Очі сліпого уздрять денне світло, а вуха глухого одкриються. Новорожденне дитя покладе руку на лігвище змія та поведе левів за гриви.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Накажи йому замовкнути. Він постійно верзе дурниці.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ні, ні. То святий чоловік. І дуже лагідний. Він дякує мені щодня, коли я приношу йому їсти.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А хто він такий?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Пророк.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Як його звуть?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Йоканаан.