КАППАДОКІЄЦЬ:
Звідки він?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Із пустелі, харчувався там самою сараною і диким медом. Був одягнений у верблюжу вовну, стегна підперезував поясом зі шкіри. На нього страшно було дивитися. Колись за ним ходили юрми людей. Він навіть учнів мав.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Про що він говорить?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Де нам знати. Інколи каже жахливі речі; та зрозуміти його слів неможливо.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А побачити його можна?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ні. Тетрарх заборонив.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівна затулила обличчя віялом! Її білі ручки пурхають, як голуби в польоті до своїх голубників. Як білі метелики... Точнісінько як білі метелики...
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
А тобі що до того? Чому ти дивишся на неї? Тобі не слід на неї дивитися... Може статися щось жахливе.
КАППАДОКІЄЦЬ (показуючи на колодязь):
Яка дивна в’язниця!
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Це старий колодязь.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Старий колодязь! Напевне, там сидіти там недобре для здоров’я.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Та ні! От брат тетрарха, приміром, його старший брат і перший чоловік цариці Іродіяди, був там ув’язнений дванадцять літ. І це його не вбило. Довелося задушити, коли добіг кінця дванадцятий рік.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Задушити? Хто ж на таке зважився?
ДРУГИЙ СОЛДАТ (показуючи на ката, велетенського негра):
Онде той чоловік, Нааман.
КАППАДОКІЄЦЬ:
І не лячно йому було?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Та ні! Тетрарх прислав йому перстень.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Який іще перстень?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Перстень смерті. Тому він не боявся.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Однаково царя задушити — жаху нажити.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Чому? У царя ж тільки одна шия, як і в усіх людей.
КАППАДОКІЄЦЬ:
На мою думку, це жахливо.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівна підводиться! Виходить з-за столу! Вона дуже схвильована. Ох, іде в цей бік... Так, іде до нас. Яка ж вона бліда! Ніколи ще не бачив її такою блідою.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Не дивися на неї. Благаю, не дивися на неї.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ: Вона схожа на заблукану голубку... На нарцис, що тремтить од вітру... На сріберну квітку.
Входить Саломея.
САЛОМЕЯ:
Я там не залишусь. Не зможу. Чому тетрарх невпинно дивиться на мене своїми кротячими очима з-під тремких повік? Воно ж дивно, що чоловік моєї матері отак на мене дивиться. Не знаю, що це значить. Хоч ні, насправді знаю, добре знаю.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівно, ви пішли з бенкету?
САЛОМЕЯ:
Яке свіже повітря! Тут я можу дихати! А там, у залі, євреї з Єрусалима, ладні роздерти одне одного на шматки через свої смішні звичаї, і варвари, які все п’ють та п’ють, розливаючи вино на кам’яну підлогу, і греки зі Смирни з підмальованими очима, нарум’яненими щоками й волоссям, завитим у кучері, і мовчазні хитрі єгиптяни з довгими гагатовими нігтями та в бурих плащах, і римляни, брутальні, неотесані та лихослівні. Фе! Які вони мені гидкі, ті римляни! Простакуваті грубіяни, а вдають із себе шляхетних панів.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Може, зволите сісти, царівно?
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Навіщо ти до неї озиваєшся? Навіщо на неї дивишся? Ох, станеться щось жахливе!
САЛОМЕЯ:
Як хороше дивитися на повню. Вона схожа на срібняк, а може, на маленьку сріблясту квітку. Вона холодна й непорочна. Вона незаймана, я знаю… її краса незаймана. О так, вона незаймана! Не позбулася цноти. Її богиня ніколи не віддавалася чоловікам, як інші.
Голос ЙОКАНААНА:
Господь прийшов. Син Людський прийшов. І кентаври поховалися в ріках, а сирени ріки полишили й залягли попід листям лісним.
САЛОМЕЯ:
Хто це викрикує?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Пророк, царівно.
САЛОМЕЯ:
А, пророк! Той, якого боїться тетрарх?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Царівно, нам про це нічого не відомо. То вигукує пророк Йоканаан.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Чи справило б вам приємність, царівно, якби я наказав принести ваш паланкін? Ніч у саду прегарна.
САЛОМЕЯ:
Він каже жахливі речі про мою матір, правда?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Ми зовсім не розуміємо того, що він каже, царівно.
САЛОМЕЯ:
О так, він каже про неї жахливі речі.
Входить невільник.
НЕВІЛЬНИК:
Царівно, тетрарх просить вас повернутися на бенкет.
САЛОМЕЯ:
Я не піду туди.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Даруйте, царівно, та якщо ви не повернетеся, може статися лихо.
САЛОМЕЯ:
А він старий, цей пророк?
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівно, вам краще повернутися. Дозвольте провести вас.