САЛОМЕЯ:
Цей пророк... він уже старий?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ні, царівно, він ще досить молодий.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Хтозна. Подейкують, що то Ілля.
САЛОМЕЯ:
Хто такий Ілля?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Дуже древній пророк цього краю, царівно.
НЕВІЛЬНИК:
То що відповісти тетрарху від імені царівни?
Голос ЙОКАНААНА:
Не тішся, палестинська земле, що зламане жезло, яке тебе вдарило. Бо з сім’я гадючого постане василіск, і поріддя його пожиратиме птахів.
САЛОМЕЯ:
Який дивний голос! Якби ж із ним поговорити.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
На жаль, царівно, це неможливо. Тетрарх нікому не дозволяє з ним говорити. Навіть первосвященику заборонив ставати до розмови.
САЛОМЕЯ:
Я хочу з ним поговорити.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Не можна, царівно.
САЛОМЕЯ:
Я поговорю з ним.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Чи не краще б вам повернутися на бенкет?
САЛОМЕЯ:
Ведіть сюди пророка!
Невільник іде геть.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ми не сміємо, царівно.
САЛОМЕЯ (підходить до колодязя, зазирає в нього):
Який там морок унизу! Мабуть, сидіти в такій темнющій ямі дуже страшно! Як у могилі... (До солдатів.) Ви що, мене не чуєте? Виведіть пророка. Мені кортить його побачити.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Царівно, благаю, не просіть нас про це.
САЛОМЕЯ:
Ви змушуєте мене чекати!
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Царівно, життя наші належать вам, але ми не можемо виконати того, про що ви просите. Бо не у нас вам слід просити.
САЛОМЕЯ (дивлячись на юного сирійця):
А!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Ой! Що ж то буде! Я певен, станеться щось жахливе.
САЛОМЕЯ (підступаючи до юного сирійця):
Ти зробиш це для мене, Нарработе, чи не так? Ти зробиш це для мене. Я завжди була до тебе прихильною. Ти зробиш це для мене. Я лишень гляну на того чудного пророка. Про нього стільки було розмов. І тетрарх його часто згадував. Гадаю, тетрарх його боїться. Чи й ти, навіть ти, теж його боїшся, га, Нарработе?
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Я не боюсь його, царівно. Немає у світі такої людини, якої я боявся б. Але тетрарх суворо заборонив будь-кому піднімати ляду цього колодязя.
САЛОМЕЯ:
Нарработе, ти зробиш це для мене, і завтра, коли я в своєму паланкіні ввійду під браму торговців ідолами, то впущу для тебе квіточку, зелену квіточку.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівно, я не можу, не можу...
САЛОМЕЯ (всміхаючись):
Нарработе, ти зробиш це для мене. Ти й сам знаєш, що зробиш. І завтра, коли я в своєму паланкіні проминатиму міст покупців ідолів, то погляну на тебе крізь муслінові запони. Погляну на тебе, Нарработе, і, можливо, навіть усміхнуся тобі. Подивися ж на мене, Нарработе, подивися на мене. Ох! Ти знаєш, що вволиш моє прохання. Добре знаєш... І я це добре знаю.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ (звертаючись до третього солдата):
Виведіть пророка... Царівна Саломея жадає його побачити.
САЛОМЕЯ:
Ох!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
О! Яка дивна нині повня. Здається, ніби то рука мертвої жінки, що намагається загорнутися в саван.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Так, повня дивна! Ніби маленька царівна з бурштиновими очима. Усміхається крізь муслінові хмари, ніби маленька царівна.
Пророк виходить із колодязя. Саломея дивиться на нього й поволі відступає.
ЙОКАНААН:
Де той, чия чаша скверни вже повна? Де той, хто одного дня у срібних шатах сконає перед всім народом? Нехай же він прийде сюди і почує голос того, хто волав і в пустелі, і в царських чертогах.
САЛОМЕЯ:
Про кого це він мовить?
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Хто його знає, царівно.
ЙОКАНААН:
Де та, котра, побачивши образи мужів, образи халдеїв, виведені фарбами на стінах, піддалася хіті очей своїх і вирядила посланців у Халдею?
САЛОМЕЯ:
Це він каже про мою матір.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
О ні, царівно.
САЛОМЕЯ:
Так, він про матір мою каже.
ЙОКАНААН:
Де та, котра віддавалася ассирійським полководцям, що носять перев’язі на череслах, а на головах — різнобарвні тіари? Де та, котра віддавалася єгипетським юнакам, вбраним у тонкий льон і у пурпур, що мають щити золоті і срібні шоломи, а тіла їхні могутні? Хай підведеться вона з ложа скверни, з ложа кровозмішення, щоби почути слова того, хто торує шлях Господу, і покається во гріхах своїх. І хоч вона ніколи не розкається, а лиш зав’язне во скверні, хай таки прийде сюди, бо бич Господній вже у руці Його.
САЛОМЕЯ:
Таж він жахливий, жахливий!
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ: