Чіткий алгоритм виробив на третій день, задумані добові кілометри давалися легше. Що не кажіть, а самодіяльний туризм має свої чари. Ви вільні заглянути вбудь-яке село, що приглянеться по дорозі чи на карті, і заїхати в такі місця, на такі пейзажі, куди ще не прокладено офіційного маршруту.
На ночівлю зупинявся у прилісках та гаях, які облюбовував поодаль від гомінкої траси. Розставляв намет, готував нехитру гарячу вечерю. Палахкотливе вогнище, розведене з опалих гілок, служило мені за романтичного співрозмовника тихої, безгомінної ночі. З ним ніколи не почувався самотнім чи обділеним на затишок. Перед сном встигав почитати книжку. Через щемну втому засинав швидко і спав навдивовижу мало — не більше п'яти годин. Прокидався від милозвучного пташиного різноголосся. Кілька гімнастичних вправ — і свіжий, бадьорий, м'язи бринять, немов натягнуті струни… Не раз дивувався цим метаморфозам після лісових ночівель. Адже залишаючи ввечері сідло, чомусь був певен, що вранці не піднімусь на нього. Дерев'яніли ноги й руки, гуло все тіло від утоми. Та прокидався — і не впізнавав себе. Легкий сніданок — а це, як завжди, бутерброд і чай І "прикуску з ізюмом (цукор — обтяжливий баласт) — і знову в путь.
Виявляється, щоб відновити затрачені фізичні сили, людині в зеленому середовищі потрібно на 60 процентів менше часу, ніж в індустріальних кварталах міста, позбавлених рослинності. Але про цей науковий висновок я дізнався вже після мандрівки, натрапивши в періодиці на результати досліджень, проведених японськими ученими. До речі, в них зазначалося й таке: витривалість людей в озеленених районах чи в парках збільшується на 15 відсотків, крім того, різко підвищується уважність і зосередженість.
Найвищу насолоду дарують сріблясті колеса, коли їдеш ясного сонячного дня. Але погоду в дорозі не вибирають. Те літо видалося скупуватим на сонце, дощило майже через день. Та нудьгувати, скажу по щирості, не доводилося. Тягло в сідло наперекір негоді, кепському настрою і повному дискомфорту. Дарма що холодний вітер обмивав дощем з голови до ніг, однак було добре, бо зігрівало внутрішнє тепло, викликане циклічними рухами ніг та усвідомленням того, що все-таки їдеш, рухаєшся вперед…
Давно помічено: люди, які постійно займаються інтенсивними фізичними вправами, особливо бігом чи їздою на велосипеді, відчувають під час занять приплив тепла, бадьорості і душевної злагоди. Для визначення цього загадкового стану науковці придумали спеціальний термін — "ейфорія бігу". Експерименти, проведені вченими, показали, що динамічні вправи підвищують в організмі рівень ендорфінів, тобто білків, які продукують в головному мозку не що інше, як природні знеболюючі речовини. Ейфорія бігу зникає, як тільки припиняється активний біорух.
"Подорож — це завжди перемога над знегодами життя", — казали мудреці в східних країнах. У далекій дорозі, за тридев'ять земель од рідного порога, не минути екстремальних ситуацій і непередбачених труднощів. У їх подоланні турист якраз і складає важливий життєвий екзамен, і не комусь, а самому собі — на витривалість, мужність, силу волі, фізичне загартування і любов до рідного краю. А пізнання Вітчизни, яке дається в дорозі, не зрівняти ні з якими телерепортажами та книжними нотатками.
На Волині я відкрив для себе справжні дива природи — голубі лісові озера Світязь (український Байкал), Пісочне, Кримне… Серцем торкнувся героїчної слави воїнів-прикордонників, відвідавши меморіал захисників Брестської фортеці. Теплим молоком і окрайцем пахучої хлібини, подарованими в дорозі, увійшли і мене луки і поля Литви. А хіба забути, як спалося під зорями в духмяному стіжку сіна?
Моя велоподорож запам'яталася ще й гостинними "столами" — галявинами суниць і чорниць, які пахли сонцем і різнотрав'ям. Назбирував повну склянку краплистих дарів природи і потім на коротких перепочинках смакував ними
Якщо ж випадало гнати велосипед обіч магістралі вдень, коли вона надто запруджена транспортом, круто міняв свій графік. Одсипався до опівночі в затишній місцині, звісно, біля водойми, а потім сідав на велосипед і не злазив з нього до сходу сонця. Мчати трасою за нічної пори, коли різко спадає рух, доставляй виняткову радість. Тоді не дратував металевий гуркіт двигунів і коліс, не доймали своєю гіркотою фіолетові шлейфи вихлопних газів. Здавалося, ти не просто дихаєш, а жадібно ковтаєш повітря з присмаком достигаючих хлібів, відродженої озону лісу, лук, річки. Навдивовижу легко крутяться в цей час педалі. Мої дорожні "рекорди" відбувалися саме вночі. Наприклад, за шість годин нічного педалювання я проїздив на 50 кілометрів більше, ніж вдень.