"Попереду мчали тільки двоє — Трапе і я, — згадує в своїй книзі В. Капітонов. — Трапе відчайдушно рвався до фінішу. Не пригадую, про що думалося в ту мить, коли він вихором вирвався з-за моєї спини… Мабуть, ні про що. На це вже просто не було ні сил, ні часу. Вперед штовхнули внутрішня зібраність, воля і жага перемоги. Останні кілометри я жив невідворотністю цього моменту. Нерви напружилися до краю, почуття загострилися. Я вловив ривок Трапе і в ту ж секунду схопився з сідла, щосили розкручуючи і розгойдуючи з боку на бік машину, і настала драматична мить рівноваги — наші керма порівнялися… А потім я перетнув фінішну лінію на півколеса раніше од італійця…"
Кожна олімпійська гонка — це неповторний психологічний експеримент для гонщиків на витривалість нервів. Що ж до Віктора Капітонова, то він випередив його суперника не лише тому, що мав сильнішу нервову систему. Він розумно блискавично оцінив обстановку, і не вагаючись, хоча вже згасали фізичні сили, прийняв правильне тактичне і вольове рішення. Завдяки цій перемозі наше велодружина набрала 26 залікових очок. На жаль, у чотирьох наступних олімпіадах Токіо, Мехіко і Монреалі збірній СРСР не вдалося набрати такої суми очок. Після римської перемоги зарубіжні газети писали: "З перемогою радянського офіцера Капітонова велосипедисти СРСР входять через парадні двері у великий велоспорт". Роками пізніше олімпійський чемпіон стане тренером олімпійців тричі доб'ється олімпійського успіху — уже як наставник, котрий виведе своїх вихованців на вищі п'єдестали в Мюнхені, Монреалі і Москві.
Друге олімпійське "золото" привезли до нашої країни з Мюнхена 1972 року киянин Володимир Семенець і харків'янин Ігор Целовальников, вигравши гонку на тандемі. Ця перемога знаменна ще тим, що стала першим тріумфом радянських гонщиків на треку.
Тандемом називають двомісний велосипед, на якому гонщики крутять педалі, розміщені на одній лінії. Бойова колісниця, як величають поміж собою спортсмени, — машина велика і важка. Якщо добре розігнати її — мчить шалено. На шосе тандем дуже легко переганяє караван гонщиків високого класу. Хтось може подумати: двом крутити педалі набагато легше, ніж одному. Насправді ж їм непереливки. Тандемістам доводиться витискувати із себе все до останку, педалі так і "стогнуть" під ногами. Тренери беруть на ці машини, як правило, найвитриваліших гонщиків. До речі, кермо колісниці повертається вдвічі більшим зусиллям, ніж гоночного велосипеда. Важче також дотримуватися на ній і певної тактики, оскільки "вершникам" доводиться постійно перешіптуватися між собою і розуміти один одного навіть за імпульсами м'язів. Наприклад, керманич одважився ні ривок, його напарник має в ту ж мить відчути те через ланцюгову передачу, що мов нерв з'єднує обох.
Перемозі В. Семенця та І. Целовальникова в гонці на тандемах, мабуть, судилося бути завершальною. Річ у тім, що Міжнародна спілка велосипедистів прийняла рішення зняти тандем з програми Олімпійських ігор після 1972 року.
Ще одну золоту медаль здобули в Мюнхені в шосейній гонці наші спортсмен" Борис Шухов, Валерій Ярда, Валерій Лихачов і Геннадій Комнатов. "Все має свій початок і свій кінець. Скінчилася остання епоха голландських велосипедистів — переможців Токіо і Мюнхена, відкрилася звитяжна сторінка росіян. Вони завою вали першу командну медаль і, вочевидь, не останню…" Мали рацію журналісти мюнхенської газети "ЦТ", присвятивши такі рядки свого спецвипуску нашим гонщикам.
Минуло чотири роки, і на вищу сходинку п'єдесталу Монреальської XXI олімпіади (1976 р.) піднялася друга четвірка спортсменів з СРСР — переможці командної гонки на шосе "Транс-Канада" Володимир Камінський з Мінська, Аавс Піккуус з Тарту, Валерій Чаплигін з Курська і Анатолій Чуканов із Ворошиловграда.
Наш земляк потрапив до команди, вигравши індивідуальну гонку чемпіонат, СРСР з велоспорту у Сімферополі. Його заповітною мрією було завершити 100 кілометровий пробіг раніше двох годин, і він досяг цього.
Прикро для гонщика, коли на трасі не витримують машини — то вийде з лад якась деталь, то проколеться шина. Але ще прикріше, коли підводить організм. Тоді вже ніхто не допоможе. На шосе "Транс-Канада" наша команда очолила гонку. До фінішу лишалися лічені кілометри. Польських гонщиків це не влаштовувало, і вони вирішили перехопити лідерство. Азартно вигравали секунду за секундою. І тут судома звела м'яз ноги в Ааво Піккууса. Та гонщик не розгубився. Зціпивши зуби од нестерпного болю, став заспокоювати себе і продовжував натискувати на педалі: "Кріпись, будь мужчиною до останнього і не подавай вигляд, що тобі вкрай важко. Ніхто не повинен бачити цього". Як прибув на фініш — й пам’ятає. Але на двох колесах. Вибратися із сідла не було сил. Товариші розняли туплекси і довели його до мікроавтобуса під руки, бо сам іти не міг. У Москві олімпійським чемпіонам вручили урядові нагороди — ордени "Знак Пошани".