У нашій республіці майбутніх гонщиків високого класу готує, зокрема, харківський клуб "Золоті колеса". До будинку № 52 по вулиці Героїв-гвардійців, де розмістився цей клуб, щодня приходять, як до себе додому, понад 150 підлітків. До їхніх послуг веломайстерня, комора для зберігання велосипедів, душові, кімната відпочинку, дві зали загальної підготовки, кімната тренерів. Не тільки одним велосипедом живуть клубівці. Влітку групи учнів виїздять до спортивно-оздоровчих таборів, де не з меншим захопленням грають у футбол і волейбол, а взимку — в хокей, катаються на лижах. Був колись серед новачків і Валерій Мовчан. Не все в нього спершу виходило, на тренуваннях майже завжди плентався в хвості, за один рік навчання поламав два велосипеди. Тренери вже хотіли було відрахувати його з клубу. Але настирливе бажання утриматися в сідлі, добитися, так би мовити, вищого велопілотажу допомогли хлопцеві вийти в лідери з-поміж ровесників. А через сім років у Москві він став переможцем XXII Олімпійських ігор.
"Золоті колеса" вивели у великий спорт Анатолія Суворова, Валерія Юнашова, Юрія Любка, Валерія Буца, Олександра Овчинникова, і, цілком можливо, що любителі велоспорту дізнаються незабаром про нові імена.
Усім, хто мріє про свій спортивний Олімп, хочеться сказати наостанку і про анкету, яку провела серед своїх учасників Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС). На питання: "Якими ви бачите Олімпійські ігри XXI сторіччя?" відповіли близько 1500 журналістів з 54 країн. До найпопулярніших літніх видів спорту майбутнього віднесено (в порядку одержання голосів): плавання, спортивна гімнастика, велоспорт, баскетбол, волейбол, легка атлетика, дзю-до, академічне веслування на байдарках, каное і т. п.
Пальму першості, як бачите, здобуло плавання. А хто міг подумати, що журналісти поставлять "королеву спорту" тільки шостою, а любительський футбол — на двадцяте з 23 місць! Що ж до введення до олімпійської програми додаткових видів спорту, то знову ж таки найбільше голосів дістали легкоатлетичний крос, бадмінтон, водні лижі, орієнтування, стрибки на батуті і велокрос.
Майбутні олімпіади журналісти світу бачать у дуже широкому діапазоні змагань, і велоспорту відводиться в них почесне місце.
Нумо, дівчата!
Катання на велосипеді ніколи не було прерогативою тільки чоловічої статі. Першими подружилися із правелосипедами знатні дами і леді, які забачили в них приємну розвагу. Жіночі симпатії до педалей зросли, коли було звідано їхній благодійний вплив на самопочуття і природне "накладання" рум'ян. А останнє значило чимало. Адже в минулому столітті побутувала думка, ніби фізичні вправи потрібні жінкам лише для того, щоб "на щоках цвіли троянди та лілеї", які милували б очі чоловіків. Що ж до спорту і таких його достоїнств, як витривалість, спритність, завзятість, — то все це суперечило тодішньому уявленню суспільства про жіночність. Та вже в тому ж столітті знайшлися з-поміж жінок такі, які вирішили спростувати свою "традиційну" роль. Найсміливіші почали стрибати з трампліна, грати в хокей, змагатися в греблі і брати участь у велогонках.
Зберігся давній малюнок, яким безіменний художник нашвидкуруч, але виразно зафіксував олівцем один з епізодів першої жіночої велогонки, що відбулася в Парижі 1869 року, завважте, того ж року, що й чоловіча. На передньому плані чотири "вершниці" в розкішних капелюхах і предовгих сукнях, подоли, яки розвівалися над заднім колесом, ревно натискують педалі. Праворуч гурт чоловіків приготувався зняти це "диво" незграбним фотоапаратом… А через кілька років гонщиці вже нікого не дивуватимуть. Найвідважніші братимуть участь у боротьбі за звання чемпіонки світу.
Відомі імена перших велосипедисток нашої країни. Ними були Л. Лашеєва і Є. Абрикосова з Петербурга, Є. Жемлічка, Н. Бессель-Похильська і С. Бабкіна з Москви та А. Немар з Одеси. Чого тільки не випало на їхню долю за любов до двоколісної машини: вразливим жіночим серцям дошкуляли злі усмішки і публічні осудження. Дама на велосипеді, як висловлювалися тоді навіть інтелігентні люди, "мало не вчиняла акт публічної безсоромності". "Я особисто дивлюся на жінку, що їде на велосипеді, майже з таким почуттям, з яким споглядав би турецького полоненого, посадженого на кіл", — писав не без зловтіхи у 1897 році один прихильник руху "Велосипедний спорт не для дам" у журналі "Велосипед"