Значить, він відчув таку ж сонливість, як і я! Я запитав сиділку Кеннеді, чи їй щось потрібно, і помітив флакон із нюхальною сіллю в неї на колінах. Певне, й вона відчувала те, що я. Вона відповіла, що має все необхідне, а якщо їй буде щось потрібне, то вона мене одразу повідомить. Я не хотів, щоб вона помітила мій респіратор, тож пішов до крісла, яке стояло в тіні за її спиною. Тут я спокійно одягнув маску і зручно вмостився у кріслі. Мені здалося, що потому я довго сидів і думав. Думки роїлися в мене в голові, чого і слід було очікувати після подій минулого дня і ночі. Я знову міркував про запах мумії й, пам’ятаю, тішився тим, що більше його не відчуваю. Респіратор робив свою справу. Напевне, відсутність тих тривожних думок заспокоїла мій розум, і в якомусь напівсні чи маренні я побачив дивне видіння.
Я сидів у кріслі. На мені був респіратор. Доглядачка сиділа спиною до мене. Хворий лежав нерухомо, наче мертвий. Це було більше схоже на якусь виставу, ніж на реальність: усі були нерухомі й мовчазні, а тиша і спокій здавалися нескінченними. Знадвору я чув далекі звуки міста: стукіт коліс, галас якогось гультяя, гуркіт поїздів. Світло було дуже тьмяне, лампа під зеленим абажуром насилу жевріла, кімната була наповнена тінями. У вирі моїх думок мені здавалось, що всі реальні речі перетворились на тіні, які рухалися, з’являючись на тьмяних обрисах високих вікон. Тіні були здатні відчувати. Мені навіть здалося, що почувся звук — тихе котяче нявчання, шурхіт штор і якесь металічне цокання. Я був наче зачарований, аж відчув, що це сон і що я втратив усю свою волю.
Аж раптом відчуття мої прокинулися. Зойк задзвенів у моїх вухах. Поруч сяйнув спалах. Ударили постріли — один, другий… і в кімнаті повис білий серпанок диму. Коли мої очі розплющилися, я мало не заволав од жаху, побачивши, що було переді мною.
Розділ IV
Друга спроба
Видовище, яке постало перед моїми очима, було сном, що втілився у дійсність. Кімната була такою, якою я бачив її востаннє, лише тіні зникли від яскравого світла, і кожна річ була цілковито реальною.
Біля порожнього ліжка сиділа медсестра Кеннеді. Щоб хребет був прямим, вона підставила собі подушку, але її шия була зовсім нерухома, як у людини в каталептичному трансі. Вона взагалі ніби перетворилася на камінь. На її обличчі не було жодного особливого виразу — ні страху, ні переляку — нічого, що можна чекати від людини в такому стані. Її розплющені очі не виказували ні подиву, ні цікавості. Вона просто не існувала — була жива, та геть нічого не тямила.
Постіль була розкидана так, ніби пацієнта витягнули з неї. Верхній край простирадла звисав аж до підлоги, поблизу лежав один із бинтів, якими лікар перев’язав поранене зап’ястя. Інші бинти були розкидані по підлозі, ніби вказуючи, де зараз лежить хворий. Це було майже те саме місце, де його знайшли минулої ночі,— під великим сейфом. І знову ліва рука була витягнута до сейфа. Але цього разу зловмисник учинив по-іншому: він спробував одрубати руку і зняти браслет. Зі стіни зняли тяжкий ніж «кукрі» — один з тих, які мають форму вигнутого листка, ними користуються гурки в Індії,— ним і була вчинена спроба. Та ножа щось затримало, бо в руку поцілило тільки вістря: зовнішній бік зап’ястя розпанаханий до кістки, з рани цебеніла кров. Крім цього, давня рана теж була роздерта: з неї кров аж струмувала.
Коло батька стояла навколішках міс Трелоні, її біла нічна сорочка була замурзана кров’ю. Посеред кімнати перезаряджав револьвер сержант Доу. У нього були червоні набряклі очі, він, здавалося, ще не зовсім прокинувся і не розумів, що навколо нього відбувається. Біля дверей стояли слуги з ліхтарями в руках.
Коли я підвівся і рушив до міс Трелоні, вона підхопилася на ноги і показала на мене. Ніколи не забуду, який вигляд мала вона, коли встала з калюжі, вся вимазана кров’ю, що струмками стікала на її голі ноги.
Мені здається, я просто заснув, і той чудернацький запах не вплинув на мене. Респіратор приніс певну користь, хоча й не відвернув трагедії, жахливі наслідки якої були переді мною. Зараз я розумію, який переляк викликав у всіх мій вигляд. На мені був респіратор, який затуляв рота й носа, чуприна скуйовдилася під час сну. Приголомшений детектив підняв револьвер і націлився, щоб вистрілити в мене, але я встиг зірвати респіратор і криком зупинити його.
Як не дивно, напругу цієї ситуації досить простим способом розрядила місіс Грант: помітивши, що її молода пані вбрана в саму лише нічну сорочку, вона принесла халат і накинула на неї. Цей простий учинок повернув усіх до реальності, й ми взялися до найбільш невідкладної справи — треба було зупинити кровотечу в містера Трелоні. Вже сама ця думка втішила мене: адже кровотеча була доказом того, що він іще живий.