— Звичайно, якщо така ваша умова! — сказав я трохи жорсткіше.
Відчувши зміну в моєму голосі, він сказав:
— Пробачте мені, сер, але я порушую свій обов’язок, розмовляючи з вами на цю тему. Проте я знаю вас віддавна і відчуваю, що можу вам довіряти. Не вашому слову, сер, — в ньому я впевнений, — а вашій розсудливості!
Я поклонився.
— Продовжуйте! — мовив я.
— Я думав над цією справою, сер, аж поки моя голова не пішла обертом, але не можу розгадати її. Під час кожної спроби нападу ніхто не заходив у дім і тим паче ніхто не виходив. На яку думку це наводить?
— Що хтось був у домі,— посміхаючись, відповів я.
— Саме так думаю і я, — полегшено зітхнув він. — І хто ж це міг бути?
— Хтось чи щось, як я вже казав, — відповів я.
— Припустімо, «хтось», містере Росс! Той кіт, хоча і міг подряпати чи вкусити, ніколи б не витягнув старого джентльмена з ліжка і не зміг зняти з його руки браслет із ключиком. Такі речі пасують хіба до книжок, в яких детективи-аматори підганяють факти під свої теорії, але в Скотланд-Ярді ще не всі — повні ідіоти, тож ми виявляємо, що винуватцями злочинів є люди, а не речі.
— Нехай це будуть люди, сержанте.
— Ми говорили про «когось», сер.
— Правильно! Хай буде хтось!
— Вас не здивувало, сер, що у кожному з трьох випадків, коли були скоєні напади чи то спроби, першою завжди була присутня одна особа, яка й піднімала тривогу?
— Дайте згадати! Міс Трелоні, здається, підняла тривогу в першому випадку. Другого разу я і сам був присутній, хоча й міцно заснув, як і сиділка Кеннеді. Коли я прокинувся, в кімнаті було кілька людей, серед них і ви. Припускаю, що того разу перед вами знову була міс Трелоні. Під час останньої спроби був присутній я, коли міс Трелоні знепритомніла. Я виніс її з кімнати і повернувся. Я був першим, хто повернувся, і, здається, ви були одразу ж за мною.
Трохи подумавши, сержант Доу відповів:
— Вона була присутня або була першою в кімнаті в усіх випадках, а поранень завдали в першому і в другому випадках!
Це було слушне зауваження.
— Ви маєте на увазі,— сказав я, — що міс Трелоні була якось пов’язана з нападом?
— Не можу стверджувати цього, але все ж таки припускаю.
Сержант Доу був чоловіком мужнім і не боявся робити висновки на основі фактів.
Якусь хвилю ми мовчали. Підозри закралися в мої думки. Я не сумнівався в міс Трелоні, але боявся, що її можуть зрозуміти неправильно. Тут була якась таємниця, і якщо не знайти до неї розгадки, на когось упаде підозра. Якщо виявиться, що за смертю містера Трелоні стоїть чиясь особиста вигода, то невинність підозрюваного важко буде відстояти. Що ж, подумав я, на цьому етапі не варто сперечатися з детективом — його потрібно вислухати, а як настане пора захисту, застосувати увесь мій адвокатський досвід.
— Проте ви, понад усякий сумнів, виконаєте свій обов’язок, у цьому я переконаний, — промовив я. — І яку ж стратегію ви обрали?
— Я ще не вирішив, сер. Розумієте, навіть тепер мені не до душі ця підозра. Якби мені сказали, що в тій справі замішана ця добра юна леді, то я не повірив би, але зараз я зобов’язаний йти за своїми висновками. Я добре знаю, що часто здається, ніби винними визнають найбільш непідходящих людей. Я нізащо в світі не образив би цю юну леді, тим більше тоді, коли на неї впала така болісна ноша. І можете бути певні, що я не скажу ні слова, яке наштовхнуло б когось на таке звинувачення. Тому я розмовляю з вами наодинці, як чоловік із чоловіком. Ви майстер у доказах, це ваша професія. Моя професія обмежується лише підозрами, те, що ми називаємо нашими власними доказами, — не що інше, як ex parte (непідтверджені) свідчення. Ви знаєте міс Трелоні ліпше, ніж я, і хоч я спостерігаю за кімнатою хворого і можу ходити скрізь у цьому домі, у мене немає змоги дізнатися про фінансове становище юної леді та інші речі, які можуть бути ключем до її дій. Якби я сам про це спробував дізнатись, це б одразу викликало у неї підозри. Перш ніж почати цю розмову, я в міру своїх можливостей все це обдумав і щиро вибачаюсь, сер, якщо я дозволив собі забагато.
— В жодному разі, Доу, — сказав я сердечно, бо відвага, чесність і розсудливість цього чоловіка викликали в мене повагу. — Я радий, що ви були зі мною настільки відверті. Ми обоє хочемо дізнатися правду, а вся ця історія настільки загадкова і химерна, що потрібно об’єднати наші зусилля, аби знайти істину.
Сержант згідливо кивнув.