Припустімо, що фізичний напад на містера Трелоні був скоєний кимось із мешканців будинку, тим, хто не попав під підозру, — але як тоді бути з каталепсією? Не так просто ввести когось у цей стан, та й просто неможливо. Центром усієї справи є міс Трелоні, яка, вочевидь, не піддається жодному впливу. Вона проходить крізь усе неушкодженою, якщо не брати до уваги одного легкого зомління. Оце і є найдивніше!
Я слухав його, і мене огортав смуток. Хоч докази його й не були такі прямі, як підозри детектива, все ж таки вони вирізняли міс Трелоні з-поміж інших учасників цієї історії. Тож я вирішив, що краще буде мовчати. В таких випадках мовчання — справді золото, в душі я радів, що ця форма розмови не вимагає від мене жодної відповіді — принаймні зараз. Доктор Вінчестер, здається, і не очікував її — я зрадів, відчувши це, хоча і сам не знав чому. Він на мить замовк, обхопивши підборіддя рукою, вдивляючись у простір і насупивши брови. Сигара зависла в його пальцях, напевне, він про неї забув. Рівним голосом, немовби підхоплюючи думку на закінченому місці, він підсумував свої роздуми:
— Іншим кутом дилеми є зовсім інакша справа, і, беручись до неї, ми повинні облишити все, що має стосунок до науки чи попереднього досвіду. Зізнаюсь, вона мене захоплює, я навіть питаю себе, чи не потрапив під той згубний вплив, чи не надихався тих пахощів…
Звісно, якщо наркотик у вигляді випарів, то він може діяти з накопичувальними наслідками. Що ж там може діяти з таким ефектом? Знаю, кімната сповнена запахом мумії, та й не дивно, там стільки реліквій із гробниць, згадайте мумію тварини, на яку нападав Сильвіо… До речі, завтра я принесу мумію кота і подивлюсь, як реагуватиме на неї Сильвіо.
Але повернімось до суті справи. Саме такі запахи з’являються у мумій від наявності речовин, винайдених єгипетськими жерцями, а вони були освіченими людьми і вченими свого часу. Протягом століть шляхом дослідів вони виявили, що деякі речовини зупиняють природний процес розпаду. З таким результатом можуть діяти тільки сильні засоби, і, можливо, ми маємо зараз справу з рідкісними субстанціями чи їх комбінацією, властивості та вплив яких не зрозумілі в нашому більш пізньому і прозаїчному столітті. Єдине, в чому я твердо переконаний, це те, що гіршу атмосферу для спальні хворого неможливо уявити, і я захоплююся сміливістю сера Джеймса Фрере, який відмовився лікувати хворого в таких умовах.
Й ті інструкції для дочки від містера Трелоні, й та, як ви казали мені, дбайливість, із якою він захистив свої побажання через повіреного, показують, що в нього були якісь підозри. Може навіть здатися, що він очікував якихось подій… Як цікаво було б дізнатись хоч що-небудь про це! В його паперах, напевне, є хоча б якийсь натяк… Вирішити це завдання буде непросто, але можливо. Він не завжди перебуватиме в такому стані, тож почнеться розслідування. В таких випадках повинно бути проведене докладне обстеження кожної дрібнички… По суті, виявляться численні спроби вбивства. Оскільки очевидних доказів немає, потрібно буде знайти мотив…
Він замовк. В останніх його словах вчувалася безнадія. Тепер я був переконаний, що потрібно з’ясувати, чи були у нього якісь конкретні підозри, й ніби підкоряючись якомусь наказу, я запитав:
— Ви когось підозрюєте?
Він здавався більше наляканим, ніж здивованим.
— Когось підозрюю? Це вже як вам завгодно. Я підозрюю наявність якогось впливу, але наразі мої підозри цим і обмежуються. Згодом, як будуть підстави, я зможу підозрювати, але зараз…
Він раптово замовк і поглянув на двері: почувся слабкий звук, і ручка повернулась. Мені здалося, що моє серце зупинилося: я одразу ж згадав, як вранці нам із детективом перешкоджали розмовляти. Двері відчинилися, й до кімнати увійшла міс Трелоні. Побачивши нас, вона відступила назад і зашарілася.
— О, пробачте мені, я не знала, що ви зайняті! — нарешті сказала вона. — Я шукала вас, докторе Вінчестер, щоб запитати, чи можу я піти сьогодні спокійно спати, знаючи, що ви тут. Я почуваюся такою втомленою і виснаженою, що сьогодні з мене зиску не буде.
— Лягайте спати негайно і гарно виспіться! — сердечно відказав лікар. — На Бога, вам це справді потрібно! Я дуже радий, що ви самі це запропонували, бо, побачивши вас увечері, я вже був подумав, що ви будете моїм наступним пацієнтом.
Вона з полегшенням зітхнула, і втома, здається, зникла з її обличчя.
— Ви ж залишитеся коло мого батька разом із доктором Вінчестером сьогодні? — запитала вона мене. — Я так за нього переживаю, що кожна секунда приносить нові страхи. Але я справді виснажена і без нормального сну, мабуть, збожеволію. Сьогодні я спатиму в іншій кімнаті. Боюсь, якщо я залишатимусь так близько до батькової кімнати, кожен звук перетвориться для мене на тортури. Але обов’язково розбудіть мене, якщо будуть підстави. Я буду в спальні поруч із будуаром біля холу. Може, засну на кілька годин. Добраніч!