— Крім мене — ніхто!
— Чи існують інші світильники, схожі на них?
— Мені про такі не відомо, — відповів містер Корбек, — хоча можуть існувати інші, напрочуд схожі на них.
Детектив помовчав, а потім знову запитав:
— Чи змогла б якась інша досвідчена людина оцінити художню вартість цих світильників?
— Безперечно! Будь-хто з головою на в’язах з першого погляду помітив би, що це цінні речі.
Обличчя детектива посвітліло.
— Тоді ще є шанс. Якщо двері й вікна були зачинені, то ці речі не були випадково вкрадені покоївкою чи коридорним, які проходили повз. Хто б не стояв за цією справою, він був чітко на неї націлений і не збирається розлучатися зі своєю здобиччю, не отримавши за неї доброї ціни. Тому не треба піднімати тривоги. Нема необхідності повідомляти Скотланд-Ярд, ми можемо працювати над справою приватно.
Після паузи містер Корбек тихо запитав:
— Гадаю, ви не ризикнете припустити, як здійснили крадіжку?
Поліцейський усміхнувся.
— Дуже просто, сер. Всі ці загадкові злочини врешті виявляються простими. Злочинець знає свою роботу і завжди очікує нагоди. Ба більше, йому з досвіду відомо, що це за нагода і як вона виникає. Жертва просто обережна: вона не знає всіх трюків і пасток, що їх для неї підготували. Коли ми дізнаємось про справу все, ви будете дивуватися, що не помітили способу, в який це вчинили!
Це, здається, трохи роздратувало містера Корбека, й він гарячково заговорив:
— Послухайте, мій добрий друже, в цій справі нічого простого немає. Вікно було зачинене, камін закритий. В кімнаті тільки одні двері, які я замкнув на ключ і на засув. Кватирки там немає. Я жодного разу не виходив з кімнати вночі. Перш ніж лягти спати, я оглянув речі, а коли прокинувся, оглянув їх іще раз.
Міс Трелоні заспокійливо поклала руку йому на плече і тихо сказала:
— Не переживайте даремно. Я впевнена, що вони знайдуться.
Сержант Доу повернувся до неї так різко, що я знову пригадав його підозри.
— Дозвольте спитати, міс, на чому ґрунтується така думка?
Відповідь вразила мене.
— Не можу пояснити, звідки я це знаю. Але я в цьому впевнена!
Детектив мовчки дивився на неї декілька секунд, а потім кинув на мене швидкий погляд.
Потім він іще трохи розпитав містера Корбека про його пересування, про готель, розташування кімнат тощо. Далі сержант пішов, а містер Корбек почав знову казати про те, що все треба тримати в таємниці, а то злодій знищить світильники. Зрештою він попрощався й пішов, пообіцявши прийти увечері.
Решту дня ми збули в кімнаті містера Трелоні — розглядали його колекцію старожитностей. Цей дім був справжнім складом: зала, сходові майданчики, кабінет і навіть будуар були заставлені античними речами, від яких у будь-якого колекціонера загорілися б очі.
Міс Трелоні з самого початку супроводжувала мене. Дослідивши кілька шаф із вишуканими амулетами, вона цілком наївно зауважила:
— Ви, мабуть, не повірите, але останнім часом я рідко дивилася на них. Зацікавилася лише тоді, як захворів батько. Але зараз вони захоплюють мене дедалі дужче. Дивно, що раніше я не відчувала потягу до колекціонування. Я сприймала ці експонати, ніби вони були там завжди. Те саме і з родинними портретами: вони сприймаються родиною як щось звичне.
Ми ходили коридорами, заходили до кімнат. Там було стільки старожитностей, що ми вирішили: всі їх відразу не оглянеш, це треба робити поступово, день за днем. У вітальні була якась залізна рама з квітковим орнаментом, яку, за словами Маргарет, батько використовував, щоб піднімати важкі кам’яні віка з саркофагів. Вона була неважка, і з її допомогою ми попіднімали віка й розглядали ієрогліфи, які були вирізьблені в саркофагах. Маргарет багато дізналася про них від батька. У неї був такий гострий розум, така проникливість і пам’ять, що її знанням, либонь, позаздрило б чимало вчених.
А водночас усе це було таким наївним і несвідомим, таким дівочим і простим! Їй була властива така свіжість у поглядах і ідеях, і вона так мало думала про себе, що в її присутності я на деякий час забув про всі проблеми й знову почувався юнаком…