Найцікавішими були три саркофаги, які стояли в кімнаті містера Трелоні. З них два були з темного каменю: один із порфіру, а другий — із чогось схожого на залізну руду. Всі були вкриті якимись ієрогліфами, та один із них був із якоїсь жовтувато-коричневої речовини з відтінком мексиканського оніксу. Уся верхня частина була вкрита сотнями, якщо не тисячами дрібних ієрогліфів. Ззаду, спереду, з боків, на краях, внизу — всюди були ці витончені малюнки синього кольору, які вирізнялися на жовтому камені. Саркофаг був дуже довгий, близько дев’яти футів і, напевне, ярд завширшки. Боки були вигнуті, навіть кути були заокруглені.
— Бач, — сказав я, — цей саркофаг, мабуть, зробили для велетня!
— Або для велетки! — зауважила Маргарет.
Той саркофаг стояв біля вікна і відрізнявся одною деталлю: всі інші домовини зсередини мали просту форму, в жодному не було опуклостей чи нерівної поверхні. Можливо, їх використовували як ванни, і справді, вони багато в чому нагадували мармурові римські ванни, які я колись бачив.
Всередині цього саркофага була опуклість у формі людської фігури. Я запитав Маргарет, чи може вона це якось пояснити. У відповідь вона сказала:
— Батько ніколи не хотів про це говорити. Ця деталь одразу привернула мою увагу, та коли я запитала його про це, він сказав: «Колись я розповім тобі все про це, маленька, — якщо доживу! Але не зараз! Якось я дізнаюся про все, і тоді ми детально про це поговоримо. Ти побачиш, що це надзвичайно цікава історія!» Якось після цього я запитала батька: «Чи вже відома історія саркофага, батьку?» Він похитав головою, похмуро поглянув на мене і сказав: «Ще ні, маленька, але буде — якщо я доживу, якщо доживу!» Повторення цієї фрази налякало мене, і я більше ніколи не наважувалась питати його про це.
Чомусь її розповідь розхвилювала мене: мені здалося, що це трохи прохилило завісу над таємницею останніх подій. Досі ми нічого не знали про містера Трелоні й ті випробування, які випали йому, а тепер воно прибрало якихось певніших обрисів.
Тут ми мали справу з двома моментами нашої головоломки. Перший — це те, що саме з цим capкофагом містер Трелоні пов’язував сумніви щодо власного життя. Другий — з цим у нього була пов’язане очікування, про яке він не обмовився навіть дочці. Знову ж таки потрібно мати на увазі, що цей саркофаг зсередини відрізнявся від усіх інших. Що означала та химерна опуклість? Я нічого не сказав міс Трелоні, але вирішив, що використаю найпершу можливість для докладнішого обстеження тієї домовини.
Одразу ж поруч із саркофагом стояв низький столик із зеленого каменю із червоними прожилками, схожого на червоний залізняк. Ніжки були зроблені у формі лап шакала, і довкола кожної лапи звивалася змія з широко роззявленою пащею, майстерно виготовлена зі щирого золота. На столику стояла дуже гарна кам’яна скринька незвичайної форми. Вона була схожа на маленьку труну, якщо не брати до уваги того, що довші сторони замість бути зрізаними по квадрату, як верхня чи горизонтальна частини, зводилися в одну точку. Таким чином виходив неправильний семигранник, у якому на кожному з двох боків були дві площини, один кінець, торець, верх і низ.
Такого каменя я раніше ніколи не бачив. Він мав колір смарагду, але, певна річ, без його блиску, проте був сяйливий, твердий, а його поверхня була мов у самоцвіту. Вгорі колір світлішав — перехід був настільки м’яким, що майже не відчувався — і зверху ставав ніжно-жовтим, кольором тонкої китайської порцеляни. Він був несхожий ні на що з того, що я бачив раніше, і жоден камінь чи самоцвіт не був до нього подібний.
Майже повністю він був укритий дрібними ієрогліфами, наповненими таким самим синьо-зеленим цементом, як і на саркофазі. Завдовжки він мав близько двох із половиною футів, завширшки — наполовину менше, заввишки майже фут. Порожні місця йшли од верху аж до загостреного кінця. Вони здавались прозорішими, ніж решта каменя. Я спробував віко, але воно було міцно закріплене. Воно було так щільно припасоване, що скриня здавалася суцільним шматком каменю. На боках і краях були якісь дивні виступи, в них зяяли порожнини химерних форм, укриті ієрогліфічними фігурами, майстерно вирізьбленими і наповненими тим-таки синьо-зеленим цементом.
З іншого боку великого саркофага стояв іще один маленький столик з алебастру, вишукано оздоблений символічними фігурами богів і знаками зодіаку. На цьому столику стояла шкатулка близько квадратного фута завбільшки, виготовлена з пластин гірського кришталю, оправлених у каркас із червоного золота, оздоблених синьо-зеленими ієрогліфами. Цей витвір мистецтва загалом мав доволі сучасний вигляд.