З цього було видно, що підозра не обмежувалася сержантом Доу.
Містер Корбек і доктор Вінчестер одразу ж встановили дружні стосунки. Мандрівник підтвердив бажання надати зі своєї сторони всю можливу допомогу, якщо вона стосувалась того, про що він міг вільно говорити. Це прозвучало не надто переконливо, але доктор Вінчестер одразу перейшов до справи:
— Я хотів би, щоб ви переклали для мене деякі ієрогліфи.
— Певна річ, із превеликим задоволенням, наскільки зможу. Бо мушу вам сказати, що ієрогліфічне письмо ще не до кінця опановане, хоча ми наближаємось до цього! Що це за напис?
— Їх два, — відповів той. — Один я принесу сюди.
Він вийшов і повернувся за хвилину з мумією кота, яку він того вечора познайомив із Сильвіо. Вчений взяв її і після короткого обстеження сказав:
— Тут немає нічого особливого. Це звертання до Басти, Володарки Бубастісу, з проханням принести багаті хліби і молоко на поля Елізії. Всередині може бути щось більше, і якщо вам цікаво її розгорнути, я зроблю все, що зможу. Проте, гадаю, там немає нічого особливого. Зі способу обгортання видно, що вона походить із Дельти, належить до пізнього періоду, коли така муміфікація була справою дешевою. Який інший напис хотіли ви прочитати?
— Напис на котячій мумії в кімнаті містера Трелоні.
Обличчя містера Корбека спохмурніло.
— Hi! — сказав він. — Цього я не можу зробити! Зважаючи на всі події, я просто зобов’язаний зберігати мовчання про речі в кімнаті містера Трелоні.
Доктор Вінчестер і я одночасно заговорили. Я сказав лише:
— Шах і мат! — із цього лікар міг зрозуміти, що я здогадався про його намір.
Доктор Вінчестер пробурмотів:
— Просто зобов’язані зберігати мовчання?
Містер Корбек одразу відповів на виклик:
— Зрозумійте мене правильно! Я не пов’язаний конкретною клятвою, але моя честь зобов’язує мене мовчати — з поваги до тієї довіри, якою обдарував мене містер Трелоні. Гадаю, він поставив перед собою конкретну мету, й мені не слід забігати поперед нього в цьому ділі. Може, ви знаєте, може, й ні, але містер Трелоні — великий учений. Останні роки він поставив перед собою якусь дуже важливу мету і не шкодував задля досягнення її ні зусиль, ні коштів. Гадаю, він на шляху до відкриття, яке поставить його до лав найвидатніших дослідників нашого часу. А зараз, коли кожна хвилина може принести йому успіх, він лежить непорушний!
Він замовк від надміру емоцій. За деякий час він заспокоївся і провадив далі:
— Знову ж таки, зрозумійте мене правильно щодо іншого питання. Я сказав, що містер Трелоні довірився мені, але я зовсім не збираюся переконувати вас у тому, що знаю всі його плани. Мені відомий той історичний період, який він вивчав, конкретна історична особа, життя якої він досліджував, та більше я нічого не знаю. Я переконаний, що саме з цією історичною особою пов’язані його плани, та сказати не можу нічого. Прошу пам’ятати, джентльмени, що я добровільно прийняв позицію безумовної довіри. Я поважаю це і проситиму кожного з моїх друзів робити те ж саме.
Він говорив із надзвичайною гідністю, і з кожною хвилиною у нас із доктором Вінчестером зростала повага до нього.
— Я й так сказав забагато, — провадив містер Корбек, — і знаю, що навіть дрібний натяк на суть справи може загрожувати успіху його роботи. Але я переконаний, що ви обоє бажаєте допомогти йому… і його дочці! — сказав він, дивлячись мені просто у вічі.— Він настільки безпомічний і причина цього настільки таємнича, що я не можу не думати, що це якимось чином є наслідком його власної роботи. Певне і те, що він очікував якоїсь невдачі. Я хочу зробити все, що зможу. Я прибув до Англії, переповнений радості від думки, що виконав місію, яку він мені довірив. Я дістав речі, які, за його словами, були останніми предметами його пошуків, і я був певен, що тепер він зможе розпочати експеримент, про який так часто мені натякав. Це просто жахливо, що саме в цей час із ним трапилося таке лихо. Докторе Вінчестер, ви розумний і сміливий лікар. Хіба ж ви не можете віднайти якогось способу, щоб розбудити хворого з його неприродного ступору?
Запала пауза, відповідь була повільною і обдуманою:
— Звичного способу, наскільки мені відомо, немає. Можливо, є якийсь незвичний, але немає сенсу намагатися його відшукати, хіба що за однієї умови.
— Якої ж?
— Знання! Я не маю найменшої гадки про Єгипет, його мову, письмо, історію, секрети, ліки, отрути, окультні сили… Ця хвороба чи цей стан, у якому перебуває містер Трелоні, якимось чином пов'язаний з Єгиптом. Я одразу це запідозрив, потім ця підозра переросла у впевненість, хоча й без підтверджень. Те, що ви сьогодні розповіли, підтверджує мій здогад і змушує вірити, що потрібно мати доказ. Гадаю, вам відомо не все, що сталося відтоді, як відбувся напад… Тепер я вважаю, що ми повинні вам довіритись. Якщо містер Росс не заперечує, я попросив би його розповісти. Він більш управний у викладенні фактів, ніж я. Він може говорити коротко і розповість якнайкоротше про те, що сам бачив і чув, а також викладе свідчення інших осіб. Коли ви знатимете все, то, сподіваюся, зумієте оцінити, що краще допоможе містеру Трелоні втілити його таємні бажання — ваше мовчання чи ваші слова.